Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
Він пішов проводжати свого співрозмовника, а я залишився стояти біля відчиненого кабінету.
Голова гула від крові, що хлинула туди і змила всі думки. Я не міг вигадати нічого путнього на своє виправдання. Завідувач, що повернувся, очевидно, побачивши мою розгубленість, сам підказав мені рятівне рішення:
— Щось незрозуміло з хворими?
— Так, — видавив я з себе.
— Несіть історію хвороби й лист призначень. І ще. У нас палата № 12а не зайнята?
— Ні, Конєву виписали, так що вона зараз вільна, — про палату № 12а я був у курсі в будь-якому стані.
— Скажіть старшій медсестрі, нехай розпорядиться підготувати її для хворого. А втім, я сам скажу, покличте старшу до мене.
Я радісно поспішив виконувати розпорядження шефа, тому що від сорому не знав куди подітися.
Поки вони обговорювали своє питання, я встиг трохи прийти до пам'яті після стресу й підібрати документи «незрозумілого хворого». Віктор Тихонович, мабуть, розмірковував про нового пацієнта, тому, давши мені ряд рекомендацій, відпустив. Це мене влаштовувало.
Отже, здається, у мене вийшло! Процес, запущений зловісною рукою продовжувався, і його вже важко було зупинити. Є попит, є й пропозиція. І варто було трохи уважніше придивитися до цього, як фортуна відразу ж посміхнулася мені. Хоча, чесно кажучи, я навіть не знав, радіти з цього чи горювати. Так, швидше за все, я напав на слід, який приведе до розгадки страшної таємниці, а з іншого боку, шкода, що все це підтверджується, а не є моєю хворобливою вигадкою. Сумно, що в цьому беруть участь медики, люди найгуманнішої професії. Але така сувора реальність. Що ж, треба довести справу до кінця. Вдень ми зі Світланою контролюватимемо ситуацію, а Вікторії доручимо спостерігати за потенційною жертвою вночі.
Світлана працювала зі мною в одній зміні. Сьогодні за вранішньою метушнею мені ніколи було з нею й поговорити, та ось зараз видалася слушна нагода. Дівчина була явно не в гуморі. Сиділа за столиком надута, закопиливши повні губи, і щось черкала на папірці.
— Як справи, Світлано?
— Нормально!
— Що-небудь дізналася?
— Дізналася!
— Що?
— Убивця — баба Фрося!
— Яка баба Фрося?
— Ну, санітарка наша, Єфросинія Василівна.
— З чого ти взяла?
— А хто ж іще?
Після серії навідних питань мені вдалося з'ясувати таке.
Єфросинія Василівна почала працювати санітаркою в терапевтичному відділенні, напевно, з моменту його заснування, ще коли нинішній головний лікар був тут завідувачем. Вона непогано справлялася зі своїми обов'язками, її поважали, до неї звикли. У певному сенсі, вона стала невід'ємною частиною цього відділення. Але з роками пішли сили. Вона була вже давно на пенсії, та продовжувала працювати. Багато хто виживає зараз за рахунок батьківських пенсій і приробітків. До баби Фросі ставилися поблажливо, багато на що закривали очі. Але робота є робота, її треба комусь виконувати. Та й сама баба Фрося, як називали її у відділенні, підливала масла у вогонь. Чи то від старості та хвороб, чи то від кепського характеру була вона сварливою та вредною, особливо нарікала на молодь.
Ось і сьогодні: одній хворій з палати № 4 стало зле, й вона виблювала прямо на підлогу. Світлана перебувала в цей час у палаті, й від вигляду та специфічного запаху блювотних мас їй теж стало погано. Вона хутко метнулася спочатку до раковини, а потім уже по санітарку. Єфросинія Василівна відпочивали після своїх важливих справ у санітарській кімнаті, попиваючи чай, заварений на якихось особливих цілющих травах. Чи то Світлана поводилася занадто знервовано, чи то баба Фрося була незадоволена перерваним чаюванням, але виник конфлікт, який дійшов аж до старшої медсестри. Врешті-решт винною виявилася молода медсестра, котра, як з'ясувалося, нешанобливо ставиться до фахівців, що очищують навколишнє середовище, заслужених ветеранів санітарної праці.
— Вона! Вона! Я в цьому впевнена на сто відсотків! — зі Світлани ще хлюпала енергія злості. — Така й у їжу може щось підсипати. Ця стара на все здатна. А судно не винесе, доки їй гроші не тикнуть, — додала вона останній аргумент.
Звичайно, у Світлані зараз говорила образа, але її слова мали раціональне зерно. Санітарки теж тісно контактують з хворими, і тому виключати їхню можливу участь у злочині було не слід.
Приблизно за годину опісля нашого діалогу у супроводі медсестри приймального відділення і нашого старого знайомого — елегантного чоловіка — на каталці привезли діда. Його худе виснажене обличчя, покрите білою щетиною, і жилувата шия, що виглядала з-під лікарняної сорочки, вказували на тривалість і тяжкість захворювання. Я мимохіть перевів погляд на його доглянутого сина. Чим же ця стара людина не догодила своєму нащадкові? Тим, що дуже довго затрималася на цьому світі? А сам удає з себе такого турботливого — бач, як старається: поправив на хворому ковдру, що збилася. Гаразд, без емоцій. Треба стежити за розвитком подій.