Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
— Ну то що, Василю Васильовичу?
— Що?
— Давно Ви знаєте убиту — медсестру Коритіну?
— Ні, я взагалі-то працюю тут лише кілька тижнів, — завовтузився я на стільці. — І всіх ще погано знаю.
— Що Ви можете сказати про неї?
— Ну що? Звали її Поліна Аркадіївна…
— Це я знаю.
— Я з нею працював тільки одну зміну.
– Її останнє чергування?
— Так.
— Скажіть, Василю Васильовичу, Вам не здалося в її поведінці щось дивним, незвичайним?
— Ні, не здалося.
— А чим вона займалася в ту ніч?
— Як завжди, виконувала лікарські призначення.
— Гарно виконувала?
— Взагалі-то, медсестрою вона була старанною, — пригадав я слова Циркуля.
— «Старанною» — це як?
— Ну, старалася все робити дбайливо.
— Старалася чи робила?
— Робила.
— Василю Васильовичу, а чому Ви в те чергування розсердилися на неї, навіть кричали?
— Я кричав?! — кров хлинула мені в обличчя.
— Або скажімо так: лаяли її.
— Ні, я не лаяв.
— А ось хвора Конєва з палати № 12а стверджує протилежне. Що Ви на це скажете?
Я замовк.
— Василю Васильовичу, введення слідства в оману може привести до негативних наслідків. Для Вас. Ви це розумієте?
Так, я розумів, але в мені закипала злість на цю людину, дратувала його манера розмовляти, ставити питання. І я вирішив всієї правди йому не розповідати.
— Так що ж там все-таки відбулося, Василю Васильовичу?
— Та нічого не відбулося. Просто в палаті № 12а у нас лежать тяжкохворі, які вимагають особливого спостереження. Жінці вночі стало зле, а медсестра мене до неї не покликала.
— А як Ви дізналися, що їй погано?
— Я сам зайшов у палату.
– І що?
– І зробив медсестрі зауваження, може, дещо в різкій формі.
— За що?
— Ну я ж говорю, за те, що вона мене не покликала до хворої.
— А чому вона Вас не покликала?
— Не знаю.
— Вона що, сама надавала допомогу?
— Поліна Аркадіївна виміряла артеріальний тиск і хотіла ввести папаверин.
— Медсестра має право сама проводити лікування?
— Взагалі-то, ні, але у хворої цей препарат записаний у листі призначення. Ми його застосовуємо при підвищенні артеріального тиску.
— А тиск був високий?
— Відносно. Сто шістдесят на дев'яносто. Для тієї хворої це не високі показники, і знижувати його до норми було не бажано.
— Вона ввела ліки?
— Ні.
— А якби ввела, хворій стало б гірше?
— Ні, просто, тиск трохи знизився б.
— Ви доповіли про це завідувачеві?
— Ні.
— Чому?
— А про що доповідати? Це наші робочі моменти, адже нічого не трапилося.
— Скажіть, Василю Васильовичу, а за складом характеру Ви людина запальна?
— Та ні наче.
— А що ж Вас так сильно розсердило?
— Я злякався, що хвора може померти.
— Ага. А як же на це відреагувала Поліна Аркадіївна?
— Нормально.
— Вона на Вас не образилася?
— Ні.
— Василю Васильовичу, а у Вас є які-небудь комплекси? Вас в дитинстві однолітки дражнили?
Тут мої вуха спалахнули і затріпотіли, як полум'я на вітрі.
— Ніяких комплексів у мене немає!
— А Ви своїм кривдникам мстилися?
— Нікому я не мстився!!
— Ну, гаразд, гаразд, — зменшив свій натиск слідчий і відкинувся у кріслі, — Ви після чергування де були?
— Пішов додому, в гуртожиток.
– І що там робили?
— Спав!
— Хто-небудь бачив, як Ви прийшли в гуртожиток?
— Не знаю. Вахтерки якраз на місці не було.
— А в кімнаті з ким Ви живете?
— Сам.
— Значить, ніхто не може підтвердити, що Ви були в гуртожитку?
— А навіщо?
— Справа в тому, що Коритіна сама відчинила двері якомусь знайомому.
— Якому знайомому? — до мене почав доходити сенс натяків слідчого. — Так її ж убив чоловік!
— Хто Вам сказав?
— Всі говорять. Адже його заарештували!
— Вже випустили. Він якраз тут і ні до чого.
— Як ні до чого? А хто ж тоді до чого?
— А ось цим я зараз і займаюся…
Від слідчого я вийшов у напівнепритомному стані й попрямував до виходу.
— Василю Васильовичу! — погукала мене Віка. — Заждіть! — в офіційній обстановці вона була зі мною, певна річ, на «ви».
Дівчина перелякано дивилася на моє, напевно, розгублене й бліде обличчя.
— Ну, що там?
— Поліну Аркадіївну убив не чоловік!
— А хто?!
Я знизав плечима. Потім додав:
— А знаєш, кого підозрюють?
— Кого?