Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7924-4
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки Ю Несбьо «Нетопир», «Червоногрудка», «Безтурботний», «Привид», «Мисливці за головами», «Таргани», «Леопард», «Сніговик», «Пентаграма», «Поліція», «Спаситель», «Син», «Кров на снігу».
Що чекає на кілера-невдаху, який власноруч не в змозі вбити людину і йому самому доводиться переховуватися від кулі найманого вбивці? Звичайно ж смерть. Однак Бог чомусь пожалів Ульфа і дав йому шанс вижити, ба більше — на Далекій Півночі, серед саамів, він знайшов своє кохання й навіть родину. Та чи вдасться йому зберегти це?..
Українською друкується вперше.
— То в голову чи в черево?
— В голову, — сказав я і підійшов до шафи.
Я витягнув торбину, в якій лежав пояс-гаманець із грошима та пакетики з амфетамінами. Повернувся до нього лицем. Побачив погляд його ока крізь приціл револьвера, інше око примружене, яструбиний кіготь на спусковому гачку. Я мусив зосередитись на якусь мить, перш ніж зрозумів, чого він зволікає. Смітникарі. Він не хотів, щоб вони почули постріл, стоячи просто під вікном.
Атож, просто під вікном.
Другий поверх.
Тонке скло з єдиною шибкою.
Ймовірно, мій Дарвінівський творець таки не зрадив мене, бо, поки я, крутнувшись, у три стрибки долав відстань до вікна, лише одна думка владарювала моєю свідомістю: вижити!
Не можу заприсягтися, що подальші подробиці я викладаю цілком точно, але гадаю, що тримав перед собою в руках торбу — чи пістолет, — коли стрибнув у вікно, розбивши скло так легко, наче то була мильна бульбашка, а наступної миті я вже перебував у вільному падінні. Я вдарився лівим плечем об дах сміттєвоза, перекотився, відчувши черевом нагрітий на сонці метал, а тоді зісковзнув із вантажівки і босими ногами приземлився на асфальт.
Голоси замовкли, і двоє чолов’яг у коричневих комбінезонах заціпеніли, вирячившись на мене. Я підтягнув піжамні штани, що спустилися під час падіння, схопив торбу і пістолет. Обернувся на своє вікно. За вибитою шибкою стояв Йонні та дивився на мене.
Я кивнув йому.
Він відповів кривою посмішкою та підніс собі до лоба вказівний палець із довгим нігтем. Жест, який ретроспективно видається своєрідним прощанням: я виграв цей раунд. Але ми зустрінемося знову.
Я розвернувся і побіг вулицею під низьким вранішнім сонцем.
Маттіс не збрехав.
Цей ландшафт, цей спокій робився нестерпним. В Осло роками я жив на самоті, але тут, по лічених днях ізоляції, я відчував такий тиск, таку душевну спрагу, яку не могли втамувати ні вода, ні спиртне. Тож, кинувши черговий погляд на порожню рівнину і сіре небо над нею і не побачивши навіть оленя, я перевів погляд на годинник.
Весілля. Я ніколи раніше не бував на весіллі. Що це свідчить про тридцятип’ятирічного чоловіка? Брак друзів? Чи хибні друзі? Такі, що ніхто не хоче з ними дружити, не кажучи вже про те, щоби з ними брати шлюб?
Що ж, гаразд. Я перевірив своє відображення у відрі з водою, почистив піджак, устромив пістолет за пояс на спині та рушив у бік Косунда.
Розділ 7
Я вже наблизився до селища достатньо, аби бачити його внизу перед собою, коли знову загули церковні дзвони. Я прискорив ходу. Зробилося прохолодніше. Можливо, тому, що хмари заступили сонце. А може, тому, що літо тут добігало кінця різко і несподівано.
У селищі не видно було ні душі, але кілька машин стояли припарковані на посипаному гравієм шляху перед церквою, і зсередини чути було органну музику. Чи означало це, що наречена вже простує до вівтаря чи це просто розминка перед церемонією? Як я вже зазначав, я ніколи раніше не бачив весілля. Я подивився на припарковані автомобілі, щоби побачити, чи не сидить вона в одному з них, очікуючи на момент для свого виходу. Я помітив, що номерні знаки починалися з «Y», тобто були зареєстровані у Фіннмарку. Всі, крім одного, великого чорного «універсалу», перед номером якого не стояла жодна літера. Тобто він був з Осло.
Я піднявся сходами до церкви та обережно прочинив двері. Нечисленні лави було зайнято гостями, але я тихенько увійшов і примостився скраєчку на одній з найближчих до дверей. Органна музика стихла, і я подивився у бік олтаря. Я ніде не бачив наречених, отже, ще мав шанс побачити всю церемонію від початку до кінця. Серед гостей була група у саамських кафтах[11], але не так багато, як я сподівався побачити на саамському весіллі. На передній лаві я впізнав дві постаті за їхніми головами — руду скуйовджену чуприну Кнута і мерехтливий каскад чорних кучерів Леї, що їх вона частково прикрила шаллю. Зі свого місця я не так багато міг бачити, але, ймовірно, наречений сидів попереду, коло вівтаря, зі своїм боярином, в очікуванні нареченої. Тут і там чулися приглушене бурмотіння, покашлювання, схлипування і шморгання. Було щось дуже зворушливе в тому, що ця стримана, сувора спільнота здатна так легко розчулитися через одну весільну пару.
Кнут обернувся та оглянув зібрання. Я намагався перехопити його погляд, але він не помітив мене. Принаймні він не відповів на мою усмішку.
11
Кафта або гафта — традиційний наплічний одяг саамів, зазвичай оздоблюваний по краях вишивкою чи аплікаціями.