Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7924-4
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки Ю Несбьо «Нетопир», «Червоногрудка», «Безтурботний», «Привид», «Мисливці за головами», «Таргани», «Леопард», «Сніговик», «Пентаграма», «Поліція», «Спаситель», «Син», «Кров на снігу».
Що чекає на кілера-невдаху, який власноруч не в змозі вбити людину і йому самому доводиться переховуватися від кулі найманого вбивці? Звичайно ж смерть. Однак Бог чомусь пожалів Ульфа і дав йому шанс вижити, ба більше — на Далекій Півночі, серед саамів, він знайшов своє кохання й навіть родину. Та чи вдасться йому зберегти це?..
Українською друкується вперше.
— Трагедія, — мовив я.
Він замислено втупився удалину.
— Та-а... Є набагато гірші трагедії, ніж стати вдовою Уго Еліасена.
— Що ти маєш на увазі?
— Хтозна...
Він багатозначно скерував погляд на свою порожню чашку. Я не знаю, чого йому так кортіло випити на дурничку — вдома у нього либонь цілі ящики цього пійла стоять. Можливо, сировина дорога. Я наповнив його чашку. Він змочив самогоном губи.
— Перепрошую, — вибачився він, перш ніж перднути. — Отож, брати Еліасени були шибайголовами ще змалечку. Вони рано навчилися битися. Рано навчилися випивати. Рано навчилися отримувати те, чого вони хочуть. І всього цього вони навчилися, звісно, від свого батька. Той мав два човни і вісім наймитів, що працювали на них. А Лея була найвродливішою дівчиною в Косунді, з тими її довгими чорними косами і тими її очима. Ба навіть із отою її згоїною. Батько Леї, пастор Якуб, глядів її пильно, що твій яструб. У лестадіанців, знаєш, злягатися поза шлюбом — це пряма дорога в пекло: і для нього, і для неї, і для байстря. Не так, щоби Лея сама не здатна була би себе глядіти. Вона сильна, і вона знає, чого сама хоче. Але ясно, що проти Уго Еліасена...
Він глибоко зітхнув. Покрутив чашку в руках. Я терпляче чекав, аж доки втнув, що він чекає на моє заохочення.
— То що сталося?
— Цього ніхто, крім них двох, достеменно не знає. Та однаково вибір видавався доволі дивним. Їй було вісімнадцять років, і вона ніколи не дивилася в його бік. А йому було двадцять чотири, і він лютував, бо вважав, буцімто вона має цілувати землю, якою він ходить, коли він, бачте, спадкоємець риболовної флотилії з двох човнів. Якось у Еліасенів була пиятика з бешкетом, а у лестадіанців — молитовне зібрання. Лея тоді поверталася додому сама. Стояла полярна ніч, тому ніхто нічого не бачив, але хтось сказав, що чути було голоси Леї та Уго, а тоді пролунав крик, і все стихло. А за місяць вичепурений Уго стояв перед олтарем і дивився, як Якуб Сара, з кам’яним обличчям, веде до нього свою дочку. У неї в очах стояли сльози, на шиї та вилиці — синці. І я маю зазначити, що то не востаннє відтоді її бачили з синцями.
Він перехилив свою порцію бімберу і звівся на ноги.
— Але що можу знати я, нікчемний саам? Ймовірно, вони були щасливі весь цей час. Хтось же має, кінець кінцем, доходити свого щастя, коли стільки людей беруть шлюб. І саме тому мені треба повертатися додому. Бо я маю доставити випивку на весілля у Косунді за три дні. Ти ж прийдеш туди?
— Хто, я? Мене наче й не запрошували.
— У нас не потрібне запрошення, тут усім раді. Ти раніше бував на саамському весіллі?
Я заперечно похитав головою.
— Тоді ти неодмінно мусиш прийти. Гулянка триває три дні, а то й довше. Гарна їжа, гарні жінки і гарна випивка від Маттіса.
— Дякую, але мені ще треба чимало всього тут зробити.
— Тут? — посміхнувся він, надіваючи свою шапку. — Ти однаково прийдеш, Ульфе. Три дні на самоті у тайзі самотливіші, ніж тобі здається. Тутешня тиша стає нестерпною для вас, хто прожив де-небудь в Осло упродовж років.
Мені раптом спало на думку, що це не пусті слова і він знає, про що говорить. Не згадуючи вже про те, що я ніколи не казав йому, звідки я.
Коли ми вийшли, олень стояв заледве у десяти метрах від хатини. Він підвів голову і подивився на мене. Тоді, нібито усвідомивши, наскільки я близько від нього, позадкував, потім розвернувся і почвалав геть.
— Чи ти не казав, що тут усі олені приручені? — запитав я.
— Північні олені не бувають цілковито приручені, — відповів Маттіс. — Але навіть цей має свого власника. Мітка на вусі покаже тобі, хто його вкрав.
— А що то за клацання чути, коли він біжить?
— То сухожилля в колінах. Гарний сигнал тривоги на випадок, якщо розгніваний чоловік тебе вистежить, га? — розреготався він.
Маю визнати, мені й самому таке спадало на думку: олень служить мені за сигналізацію.
— Побачимося на весіллі, Ульфе. Церемонія о десятій годині, і я тобі гарантую, що вона буде красивою.
— Дякую, але не думаю, що піду.
— В такому разі, бувай. Гарного тобі дня і прощавай. Якщо куди поїдеш, бажаю тобі щасливої путі.
Він сплюнув. Плювок був таким важким, що верес під ним пригнувся. Саам рушив перевальцем у бік села, підсміюючись сам до себе.
— А якщо занедужаєш, — обернувся він через плече, — бажаю тобі якомога швидше одужати!
Розділ 6
Цок-цок, цок-цок.
Я стежив за видноколом. Здебільшого — з боку Косунда. Проте вони могли також підійти довшим, обвідним шляхом, через ліс, і наскочити з тилу.