Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Щодо виходу на політичні середовища, — Марко відпив кави, — з контактами у дипломатичних колах Англії та Франції могли би допомогти тільки мій тесть, Річард Сеймур, та дядько Альбер, бо обидва мають непогані зв’язки. Я переговорю із обома. Та самі кажете… у їхніх держав свої інтереси. За інше локально у Лондоні після мого повернення із Харбіна сам візьмуся.
— З огляду на проявлений вами у Стамбулі та Варшаві організаційний хист, — кивнув Євген Коновалець, — не маю сумніву, що у Харбіні усе вдасться. Головне — ви мусите якнайкраще виконати завдання вашої нової контори, — замислено додав він. — Якщо тільки ви закріпитеся у С.І.С. на гарному рахунку… Навіть якщо наші справи у Маньчжурії підуть не так добре, як хотілося б, — для вас то стане добрим початком. А для усіх нас — гарною можливістю рухатися далі.
— Теж про це думаю, — усміхнувся Швед.
Коновалець полегшено видихнув.
— Журналіст «Обзервер»… солідно. Тішуся, що ви поїдете до Харбіна під таким надійним прикриттям. Усе хотів запитати, Марку… — проказав він раптом. — Що ви відчували, коли знайшли ті стародавні скарби у Тарноруді?
— Почувався Едмоном Дантесом.
— І помста наша тим, через кого сьогодні ми вигнанці, тим, хто мордує землю нашу голодом, теж буде гідною. Як у Монте-Крісто, — погодився Коновалець. — Однак, Марку, наостанок маю щодо вас ще одну місію. Почесну. Змієнко просив переказати, що за заслуги перед Українською Народною республікою вам присвоєне звання сотника.
Швед хитнув головою.
— Служу Україні, пане полковнику! — відповів майже пошепки.
До Харбіна українці почали прибувати ще наприкінці XIX століття — на будівництво Китайської Східної залізниці.
А далі залишалися і осідали у Харбіні, творячи тут, на Далекому Сході, свою, маленьку Україну.
У 1917–1921 роках українці Зеленого Клину не залишалися осторонь буремних подій на великій батьківщині. З Харбіна до Києва на допомогу побратимам було відправлено кілька стрілецьких сотень, сформованих із українців Маньчжурії. У самому ж Харбіні навіть діяло українське консульство, яке спочатку визнавали і більшовики, і Тимчасовий Сибірський уряд.
Вже у 1922 році запахло смаленим. Україна захлиналася у крові патріотів, до Маньчжурії почали прибувати українці з захопленого більшовиками далекосхідного Зеленого Клину, а також із самої великої України та Польщі. Поміж них виявилося багато колишніх Січових Стрільців та політичних емігрантів.
Сподівання на початках були найкращі: здавалось би, тут, у Маньчжурії, є усі умови для того, аби українці могли відновити та накопичувати сили для подальшого протистояння совєтам.
Однак сталося інакше: цілеспрямована окупація України більшовиками, поразки УНР і ЗУНР та розпад сибірської влади посприяли тому, що більшість діячів української діаспори Зеленого Клину охолола і до громадської праці, і до подальшої боротьби. На перший план виступила проста людська потреба: вижити, зберегти робоче місце на КВЖД, щоб заробити на шматок хліба та прогодувати родини… Заради цього люди йшли на усе.
Ох, цей шматок хліба! Не вперше і, мабуть, не востаннє він перетворює українців на заробітчан, згодних миритися з несправедливістю та приниженням, згодних відмовитися від свого роду-племені, від власного майбутнього, від майбутнього своєї країни…
Марко нікого не засуджував. Доля, якщо так можна сказати, усе ж була прихильна до нього на відміну від інших: не покалічила його на війнах, зберігала у найтяжчих обставинах, подарувала кохання, родину… Тільки й того, що зробила вигнанцем, але він ніколи не знав страху перед голодом.
Тож чи може він засуджувати тих українців, які, щоб вижити, почали оформляти собі паспорти через совєтське консульство у Харбіні, стаючи громадянами совдепії, або ж прийняли китайське громадянство?..
Він не кращий за них, бо свій «нансенівський»[2] паспорт теж змінив на комфортне британське громадянство, отримане з великими потугами і лише завдяки тестю, Річарду Сеймуру.
Однак його боротьба за Україну усе ще продовжується. Вони ж від своєї відреклися. Чи не відреклися?
Скидалося на те, що для більшості українців холодноярське гасло «Воля або смерть» тут, у Харбіні, давно втратило свою гостроту.
2
Паспорт Нансена — це міжнародний документ, що посвідчував особу власника і вперше почав видаватися Лігою Націй для біженців без громадянства.