Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
А що ж українці?
Він мусить виправдати сподівання на той зиск, який українська спільнота може отримати із усього цього харбінського бухтіння.
Як все воно було?
У 1929-му в Парижі Марко уперше особисто зустрівся із полковником Євгеном Коновальцем. Про необхідність зустрічі із ним у своєму короткому, наспіх складеному листі Шведові написав Всеволод Змієнко — ще той конспіролог.
Сповістив, що полковник Коновалець прибуде до Парижу і має для нього важливу інформацію.
Та хіба Коновалець потребував будь-яких рекомендацій чи представлень? Маркові неодноразово доводилося чути про геройство полковника, про те, як Січові Стрільці під його командуванням вкрили себе славою під час борні у Києві, на Щекавиці, коли добивали рештки антиукраїнського заколоту.
Швед тоді ледь очуняв після свого важкого поранення під Крутами.
Ще й піднятися з ліжка нормально не міг, але від тієї новини, що промосковських заколотників із «Арсеналу» вибито, йому наче сил додалося. Розпитував мало не цілу годину, як усе було, і очі палали вогнем, а серце калатало від радості.
Пригадував, у 1918-му бої під «Арсеналом» у Києві велися від самого 29 січня. У той час Марко разом із побратимами вже добре окопалися під Крутами. Так-сяк розігріту багаттям мерзлу землю роздовбали під шанці і тепер сиділи у тих холодних, наче могили, окопах, відстрілюючись проти обпоєної «балтійським чайком» муравйовської наволочі, що хвиля за хвилею рухалася на них. Суміш спирту та кокаїну на кінчику багнета пробуджувала у них справжніх звірів.
Запам’яталося (колись у француза Боплана вичитав), що сотня козаків, маючи за прикриття зв’язані вози та викопані поміж них шанці[1]могла із успіхом вистояти у бою проти тисячі татар. І він по-юначому захоплено, із шаленою вірою у ті військові козацькі хитрощі, казав побратимам:
— Вистоїмо, товариство! Замість возів у нас панцерник! А шанці ми собі викопали на славу, тож ніяка московська мерзота нас не виб’є звідси!
Йому вірили, бо ж він пройшов Велику війну і добре знав, що таке справжній бій…
Для штурму «Арсеналу» наявних у Києві військ УНР було замало. І лише коли 2 лютого до Києва з фронту повернувся славетний Гайдамацький кіш Слобідської України, яким командував Симон Петлюра, вдалося ситуацію переламати. Українські війська розділилися на три колони. Перша, головна колона складалася із петлюрівських червоних гайдамаків. Саме вона мала увірватися до «Арсеналу» і завдати потужного нищівного удару по заколотниках.
Друга колона, до якої увійшов кінний полк імені Костя Гордієнка, мала наступати на «Арсенал» зі свого боку.
Третя, що складалася з куреня чорних гайдамаків, залишків полку імені Петра Дорошенка та сотні Січових Стрільців Коновальця, мала визволити з облоги казарми полку імені Богдана Хмельницького, що розташовувалися на території заводу.
Українські війська увірвалися на територію «Арсеналу» ввечері, близько шостої години. Бій був запеклим і продовжувався аж до ночі, коли останні заколотники мусили скласти зброю.
От якби й він тоді міг бути там! Якби і він був причетним до тієї славної перемоги! Не склалося.
Однак тоді, після кривавих київських боїв, Марко дізнався: якби під Крутами він та його побратими не стримали більшовицьку орду, то ніякої Незалежної України не було б!
Це дало змогу українській делегації в ніч на 9 лютого підписати договір із державами «Четвірного союзу» у Бересті.
Українські вояки, серед яких був і він, Марко Швед, наказом Військового Міністра УНР Олександра Жуківського були зорганізовані в Окремий Запорозький загін — першу регулярну частину Армії УНР.
Вже через рік після кровопролитних боїв за Київ, 22 січня, одужавши, Марко став свідком урочистості, яку не забуде ніколи — оголошення на Софійському майдані у Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у єдину, соборну Україну.
Він дотепер відчував гарячі сльози радості на щоках і пронизливий січневий вітер, що розганяв зимовим повітрям над головами дим від незмінної цигарки Петлюри.
Жовто-сині знамена й стрічки майоріли на тому вітрі скрізь: у руках людей, з вікон і балконів центральної контори телеграфу й дому Київського губернського земства. Величні портрети Тараса Шевченка та древні герби Східної України і Галичини, золоті геральдичні тризуби та леви на тріумфальній арці при вході до Софійської площі, а по майдану — герби чи не всіх українських губерній!
Він не вірив своїм очам, читаючи надписи на транспарантах «Слава українським героям!» — їх несли у руках люди. Він із захопленням споглядав українських військових, цивільних достойників і закордонних дипломатів…
1
Шанець — земляна польова фортифікаційна споруда, яка слугує захистом від обстрілу станціонарної чи технічної артилерії, або уражень зі стрілецької зброї супротивника. У ширшому значенні, шанці — це загальна назва польових та військових укріплень у Північній Європі з пізнього середньовіччя до початку XIX століття.