Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
У двадцять третьому громадське життя української діаспори у Маньчжурії і зовсім стишилося. Китайська республіка почала стрімко зближуватися із совєтами і на догоду новим союзникам вдалася до утисків українців та їхнього громадського й політичного життя.
Тікаючи від репресій, вони подалися хто до Шанхаю та Гонконгу, хто аж за океан, до Бразилії та Аргентини…
І ось тепер — Марко відчував це — починався новий виток. З’являвся новий шанс. Поки у Маньчжурії совєти, Китай та Японія «ділять паровозики» — у Європі Євген Коновалець обдумує, як згуртувати українських патріотів.
Тут же, у Маньчжурії, окрім гуртування тих, хто зостався, можна було б спробувати розіграти і ще одну карту — ту саму, яку розіграли у сімнадцятому більшовики, використавши офіцерів та спеців царської армії. Власне, після завдання № 1 від С.І.С. це і було його особистим завданням № 1.
Кого-кого, а вчорашніх білогвардійців, представників монархічних угрупувань, які щиро ненавиділи совєтську владу, у Харбіні було як гною. Чому б не спробувати скористатися їхніми постійними конфліктами з совєтами? А ще краще — спробувати спровокувати такі конфлікти?
Вічно ці гнилі, зрадливі союзники… Зиску від них — як від надламаного ціпка. Але якщо спробувати руками монархістів, колишніх білогвардійців та японців більшовицьке лайно на Далекому Сході вигребти… Цікаву у такому разі гру можна вести…
Тоді у паризькій кав’ярні на перехресті Вавен полковник Коновалець сказав йому: «Концепція України та її азійської посілості у нашій пропаганді має займати сьогодні, за таких складних умов, не останнє місце. Ідея великопросторності української імперії, що може тримати у шаху совєтську Росію з обох боків, усе ще гарно сприймається у Японії, тож маємо постійно наголошувати їм про наші інтегральні плани на землю Далекого Сходу!»
Може, хтось інший сприймав би ці слова Коновальця за марення чи ілюзії… Тільки не Швед. Коновалець, завше чутливий до тонких політичних матерій, добре знав, про що казав.
Та й Марко, який історією свого народу завжди цікавився, розумів, що у тих словах є сенс. Адже після 1654 року московська експансія у Азії провадилася спільно силами москалів та українців, а отже сучасні українці мають повне право відшукувати для себе колоніальні землі, на яких колись у результаті військових походів осіли їхні прадіди…
Територія Зеленого Клину, де українська більшість була сталою, мала усі шанси стати такою землею.
Японці і раніше виявляли до української політики симпатію. Пам’ятав, як ще у Стамбулі про те мова велася Мурським — створення Далекосхідної Української республіки у союзі з Японією. Тож сьогодні на часі перед японцями пожвавити питання про те, що у теперішніх кордонах Зелений Клин може стати певним початком для вибудови надійного українського форпосту проти совдеп ії.
Та полковник Коновалець мав іще амбітніший проект — висунення українських прав на весь совєтський Далекосхідний край…
Отож перед Марком, окрім справи із Семпіллом, поставало ще одне делікатне завдання — донести японській стороні, що українська політика на Далекому Сході, якщо тільки українці отримають бажані території, назавжди буде прив’язана до Японії.
Марко усе думав, думав…
Відчував, як у серці від тих роздумів знову оновлюється надія. Надія повернути Україну. Вирвати її з кривавих лабетів рад…
Та чи то можливо? Чи має та надія тверду основу? Чи то лише нові даремні прожекти, намріяні розкиданими по чужих землях українцями?
Тримати радянську Росію з обох боків у шаху!
Добре сказано. Тільки як же то втілити? Як поставити совдепії той шах? Як змусити усе запрацювати у потрібному напрямку?
— Хто б знав про наші наміри — сказав би, що дурні думкою багатіють! — промовив сам до себе, гірко усміхнувшись. — Але як не для нас, то, може, хоч для правнуків наших та Україна станеться! І їм уже не доведеться проливати свою кров і по світах тинятися. Може, нашої крові і поту буде доволі?
Ян зайшов по нього о сьомій. Застав Шведа за вечерею, що складалася з кількох тостів із маслом та китайських пельменів «цзяо-цзи» з м’ясом та дрібно посіченою пекінською капустою.
Очі Флемінга округлилися.
— Ви не хочете повечеряти у клубі леді Чеддерс? — усміхнувся він. — У її борделі смачно готують.
Марко жестом запросив його присісти.
— Повечеряйте зі мною, мій друже. Не люблю я на голодний шлунок розважатися, та й, відверто кажучи, сумніваюся, що у клубі нашої Мата Харі нас із вами чекають розваги, а гостям подаватимуть щось іще, окрім шампанського і саке…