Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Літаки були надійні, прості в пілотуванні й ідеальні для подальшого успішного навчального процесу майбутніх японських льотчиків. До того ж поважний вік літака «Avro 504» не грав істотної ролі, а японські авіатори отримали ідеальний плацдарм для подальшого навчання і тренувань…
Повітря закінчувалося. Марко відчув, як напружилися м’язи грудної клітки — легені волали про ковток повітря. Він виринув із води. Сів, відкинувшись на зручну боковину ванни. У голові і далі речення за реченням крутилося те, що він прочитав ще у Лондоні, у наданому йому досьє на Семпілла.
Що там далі?
Командування японського флоту не вдовольнилося придбанням тридцяти британських літальних апаратів.
Щойно прибулі з Англії літаки пройшли випробування, японцями практично одразу було прийняте рішення про їх подальше ліцензійне виробництво.
Навчально-тренувальні літаки «Avro 504» виявилися настільки вдалими, що в 1928 році японці вирішили здійснити докорінну модернізацію англійської машини на військово-морському арсеналі в Йокосукі.
Та все ж добротні і надійні британські машини мали один суттєвий недолік — були оснащені важким і громіздким двигуном водяного охолодження «Benz» потужністю 130 кінських сил, що виявився надзвичайно складним в обслуговуванні. Тож коли в Англії конструктори оголосили про створення нової, вдосконаленої моделі «Avro 504N», це вдало збіглося з насущними потребами японського флоту. І Семпілл знову опинився при справі.
До того часу він уже завершив свою місію у Японії і повернувся до Британії, однак «консультування» японських колег не покинув. Отут він, зливаючи японцям секретну інформацію про нові розробки двигунів, літаків та бомб, вперше офіційно потрапив у поле зору британських спецслужб. Відтоді секції МІ-5 та МІ-6 час від часу офіційно висловлювали свої підозри у шпигунстві Семпілла на користь японців.
Однак зв’язки із королівською родиною до цього часу забезпечували йому повну недоторканність. Та й твердих доказів спецслужбам бракувало.
Марко намилив голову, розтер по волоссю пахучу піну і знову занурився у воду.
Пригадалося: у його далекому кам’янецькому дитинстві, коли був зовсім хлоп’ям, отак йому намилювала кучері мама. Піна щипала очі й потрапляла до носа, та він мужньо терпів, бо негоже козаку вередувати, а потім у здоровенній дерев’яній бочці, встеленій білим полотном, пірнав із головою і виринав. За вухом стирчав пагінець чебрецю, у волоссі заплуталася пелюстка рум’янку чи зелений листочок любистку.
Вода пахуча, настояна на подільських травах… А мама стояла вже поряд, із вишитим здоровенним рушником напоготові.
— Усе, Маркусю, вилазь, досить купатися, вода охолола! — примовляла вона.
— Тепер заплющуйте очі!
Мама приставляла до бочки ослінчик, слухняно, поки він вилазив, стуляла повіки та розгортала рушник, наче відгороджувалася від Марка, а він загортався у нього, як голубець у капустяне листя.
— Ма, а навіщо ви оте зілля у воду вкидаєте? — поцікавився якось.
Пані Ганна усміхалася, гладила біляві кучерики. Вона любила їх, бо ті кучерики робили її Марка схожим на янголят зі старої ікони. Вибирала листочки та пелюстки з його волосся.
— Рум’янок — щоб ти був вродливим, Маркусю, чебрець — щоб ріс здоровим. А любисток — щоб тебе дівчата любили.
Потім, коли із Елізабет перебралися до Парижа, вона полюбила мити йому голову, і робила це так само, як мама. Тільки уже без рум’янку, чебрецю і любистку…
Зате, поки Ліза намилювала його волосся, він тулився щокою до її великого твердого живота, що наче барабан вібрував під вологою тканиною просторої домашньої сукні.
— О-о-о! Зарухалося, зарухалося… Дитятко зарухалося! Маркусю, ти відчув?
Він розстібав кілька ґудзиків і цілував її живіт, туди, де било ніжкою чи кулачком непосидюще їхнє дитя…
Усі ці спогади, думки розхолоджували, змушували сумувати за домом, за Лізою, за Маргаритою. А поміж тим він далеко від них. Майже на краю світу. У чужому гамірному місті, назва якому Харбін.
Харбін чи новий, залюднений Вавилон…
У вісімнадцятому, рятуючись від більшовицького перевороту, нестримним потоком до Харбіна через Владивосток почали прибувати російські купці, промисловці, власники давніх дворянських родів та великих капіталів.
За ними — іноземні підприємці, банкіри, комерсанти та звісно, війська союзників.
Критична маса останніх скоро заповнила Харбін по вінця.
Спочатку прибули японці та китайці. Слідом за ними, у жовтні, — англійці та французи. За кілька тижнів — італійці. А наостанок — американці. Облаштовували тут свої командні пункти, тилові служби й окремі частини та рухалися далі, у глиб Далекого Сходу.