Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
Клас мовчав. Перезирнувшись із вчителькою історії, Блоха переплела пальці, поворушила ними, хруснувши. У запалій тиші хрускіт прозвучав аж надто голосно.
— У наших стінах з’явилися наркотики, — відчеканила вона. — Той, кого викрили, проносив їх сюди та продавав не лише старшим, а підбурював навіть декого з ваших однолітків. На жаль, не всі розуміють згубний вплив подібних речовин. До того ж нікуди не поділася прикра мода. Як ви там кажете? Треба бути крутим? Ну, такими фразочками й спокусами той негідник спекулював. Тож не дивуйтесь поліції. Вона зі зрозумілих причин зацікавилася нашою гімназією. Прошу кожного з вас: сміття з хати не виносьте. Будьте пильними. Якщо подібне повториться — не бійтеся, негайно доповідайте мені, класному керівникові. Чи відразу панові директору. Хто не зрозумів чогось або має щось сказати особисто — завжди прошу дуже. Навіть навмисне чекатиму після занять, — Блоха знову глянула на колегу. — Вибачте, що забрала ваш час. У мене все, гарного уроку.
Потому, як керівничка залишила клас, усі, разом з учителькою, мали вдавати, ніби нічого не сталося. Юрко відчував — зараз не до історії, хоча предмет йому й подобався. Крім того, щось незрозуміле підкручувало зсередини, штовхало, вимагало негайних рішучих дій. Уже розкривши зошит, аби записати тему уроку, гімназист раптом перестав опиратися невидимій силі, яка потягнула його руку догори.
- Щось не ясно, Турянице? — глянула на нього історичка.
— Живіт болить, — вичавив Юрко, не пізнаючи власного голосу, мовби за нього ще й хтось говорив. — Можна...
— Та йди вже, Господи! — відмахнулася вчителька, котра теж, мабуть, не зовсім перетравила почуте десять хвилин тому.
Тримаючись за живіт і навіть трохи зігнувшись, Юрко пошкандибав з класу під звичний у таких випадках супровід беззлобного хихотіння. Щойно зачинив за собою двері й опинився в порожньому коридорі — випростався, для чогось розстебнув піджак, затягнув пасок на штанях тугіше.
Далі рухався скрадаючись, мов розвідник у ворожому тилу.
Директорський кабінет був поверхом нижче.
Ще до кінця не знаючи, чого саме хоче, Юрко ковзнув сходами, тримаючись за бильця й дослухаючись, аби не йшов ніхто випадковий та сторонній. Але щастило — далі всюди було порожньо, тож до потрібних дверей підкрався, ніким не помічений. Звичка підслуховувати нікуди не поділася, хоча Юрко ризикував: кабінет знаходився в кінці довгого коридору, і, в разі чиєїсь раптової появи, сховатися особливо нема куди. Шпигун стовбичив тут, мов на долоні. Єдиний шлях до відступу - бігти назад, пірнути ліворуч, за ріг, у наступний коридор, і там притулитися до виступу стіни. За умови, якщо хтось виходитиме з директорського офісу, а Юрко вчасно почує.
Його розпирало від цікавості дізнатися раніше за інших, хто ж цей порушник, який поставив під загрозу репутацію Першої зразкової. Взагалі, він ніколи не бачив справжніх, живих торговців наркотиками. Щось підказувало — видовище не дуже. Проте інтригу підсилював сам факт: напевне цей старшокласник щодня траплявся йому на очі. І ось тепер маємо...
Ще раз озирнувшись, Юрко принишкнув під дверима.
Аби одразу зрозуміти — дурницю зробив, піддався непотрібному пориву від самого початку. Ось яка вона, цікавість.
Зсередини хтось швидко йшов на вихід.
Зайцем відскочивши геть, Юрко дременув, кількома великими стрибками діставшись рятівного коридору і зник за рогом одночасно з тим, як позад нього відчинилися двері.
Зачаївся, влипнув у стіну, широко розчепіривши руки.
— Ви тримайте нас у курсі, пане полковнику, — почувся голос директора, Марка Андронакі, котрий пишався своїм корінням — походив від одеських греків. — Одне тішить, що ви особисто взяли справу під контроль.
— А мене, Марку Григоровичу, це не радує зовсім, — цей голос Юрко вже десь чув. — Коли підлітки, та ще й із закладу, який є візиткою київських гімназій, промишляють таким, тішитися нема з чого.
— Знати б, де бере, хто дав. Не сам же він додумався.