Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— Без тебе знаю, — тон Шпали дав зрозуміти, що хлопець або справді не знав елементарних речей, або не звертав на них увагу, дивлячись кіно.
— Коли вже знаєш — глянь уважно: двоє поліцейських біля воріт, але всі вільно проходять. Трошки уповільнений рух, та все одно — вільно. Якби наша гімназія була місцем, де скоїли злочин, не обов’язково убивство, усіх би відразу завертали назад, додому.
— А шкода, що не завертають, — зітхнув Шпала, з чого Юрко зрозумів: той не так уже й проти, аби їхня зразкова гімназія опинилася в епіцентрі якогось злочину.
Балакаючи так, вони дісталися до воріт. Тут ситуація стала зрозумілішою. Молодших поліцейські пропускали. Старших затримували, про щось питали і вже потім дозволяли йти. Не дивно, що Мартишок через зріст відразу привернув їхню увагу.
— Що в рюкзаку? — суворо запитав один поліцейський, молодий, чорнявий, з вусиками.
— Як... оте... ну... підручники, — знітився Шпала.
— А в кишенях? - поцікавився другий, схожий на колегу, тільки під носом гладенько поголено.
Степан укляк, явно не розуміючи, чого від нього хочуть. Юрко виступив наперед, легенько відсторонивши товариша плечем, запитав:
— Ви скажіть, що шукаєте. Може, ми самі покажемо.
— Не дражнися, пацан, — сказав вусань, не підносячи голосу. — Бо як знайдемо, що шукаємо, - всім погано стане. Йдіть уже, не затримуйте.
Шпала ще не до кінця второпав, що відбувається. Тому затупцяв на місці, мов незграбний кінь. Юрко підштовхнув товариша, швиденько пішов за ним сам. Вони перетнули двір, зайшли в приміщення, де їх зустріли не менш підозрілими поглядами звичні вже тутешні охоронці, старші від поліцейських за віком. Але не сказали нічого, впізнали кожного, а коли гімназисти привіталися — кивнули.
Розділ одинадцятий
Тут Перша зразкова гімназія ризикує втратити репутацію, а гімназист знову намагається підслухати під дверима
Увесь клас збурила поліція біля входу.
Переступивши поріг, Юрко ніби запхав голову у вулик — все гуло, всі всіх перекрикували, ніхто нікому не давав вставити слово. Кинувши речі на своє місце, біля Колі Мохового, товстуна з поголеною потилицею й невеличким чубом, Юрко спробував узяти участь у загальному обговоренні. Дуже швидко зрозумів — його ніхто не чує, тож сів за парту й припустив: хтозна, раптом це все якимось чином пов’язане з капостями того, кого він для зручності охрестив Вогняним Змієм або зовсім коротко — просто Змієм.
Гармидер не ущух, навіть після дзвінка на урок. Гімназисти трохи заспокоїлись, коли до класу увійшла вчителька історії — сьогодні це був першин урок. Але разом з нею зайшла й Блоха - так прозвали пані Зою Блоховську, їхню класну керівничку. Вона викладала хімію, предмет, який не лише в їхньому восьмому «Б», а й, здається, в усіх класах не любили. Витримати різні лабораторні роботи те можна було. Та здебільшого хімія вимагала вчити й вираховувати різні формули, від чого мозок кипів та плавився навіть у відмінників.
Блоха, до її честі, була не дурною, суворою, але не злою. Чудово розуміла, що з хімією своє подальше життя майже ніхто з гімназистів не пов’яже. Тим більше цінувала тих нечисленних учнів, котрі справді цікавилися її предметом і навіть відвідували хімічний гурток. Проте розуміння того, що викладає непотрібне, давалося взнаки: як керівничка класу, пані Блоховська була одна з найбільш вимогливих та любила прикручувати гайки, коли йшлося про дисципліну.
Тож її поява на чужому уроці, особливо — після того, як вранці гімназистів зустрічали копи, нічого доброго не віщувала. Клас миттєво стихнув.
Я займу трошки вашої увалі, восьмий «Б», — мовила Блоха, привітавшись. — Директор просив довести до відома всіх, що сьогодні відбувається, і заразом прояснити інцидент, не дуже добрий для нашої Першої зразкової гімназії, - зітхнувши, повела далі. — Усіх вас, безперечно, здивував ранковий поліцейський пост біля воріт. Проте ніхто з вас не може поскаржитися на грубу чи бодай некоректну поведінку поліції. Учнів середніх та старших класів лише питали, що в рюкзаках і кишенях. Жодних обшуків, жодних підозр, жодних незаконних дій. Це лише, як кажуть, превентивний захід. Тобто, всіх попередили.
— Про що? — вирвалося в Колі Мохового.
— Про те, що не можна перебивати вчителя, що б він не говорив! — відрізала пані Блоховська. — Ти все почуєш, Моховий. На жаль, кожного стосується. Але, — її голос трохи вирівнявся, — той, через кого директор змушений був залучити поліцію, тепер у нього в кабінеті. Я навмисне не називаю прізвища. Порушника відрахують, бо його дії псують репутацію нашого зразкового в усіх значеннях навчального закладу. І все, що сталося, лишиться тут, у цих стінах. Точніше — у стінах директорського кабінету. Хоча ні для кого з вас не буде секретом, хто залишить гімназію. Учень не з нашого класу, як бачите. Тут усі на місці, крім хворих. Він — старший. Але, знаючи, як розходяться в нас чутки, тим більше — після таких подій та розмов, прізвище відрахованого все одно скоро знатимуть всі. Та керівництву Першої зразкової і мені особисто хочеться, аби всі знали, за що цього учня відрахували. Точніше — вигнали.