Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
- А оце... - Юрко кивнув на пачку флаєрів.
- То один мій знайомий підпрацьовує. Поїсти не може до пуття, я його підмінив на тропіки. Хоч стояти не нудно.
— Давно чекаєте?
— Не так, щоб дуже. Тільки приятель мій щось заобідався. Але хай, — сищик смикнув себе за вус. — Мене ж розпирає, знаєш. Вийшло щось із оголошеннями?
— Вийшло, — буркнув Юрко. — На свою голову пригод нахапався.
— Чого так?
Зітхнувши, гімназист розказав про сьогоднішній результат, який усе заплутав ще більше. Шпиг слухав уважно, дещо перепитував, потім мовив:
— Троє підозрюваних — це більше, ніж один. Не журися, часом навіть краще.
— І зараз краще?
— Ага. Уяви, якби ти віддав значок не тому. Сам же кажеш — їх гублять не постійно, але й не так зрідка. Мали б ми з тобою хибний слід. А Пожежа далі палив би будинки.
- Цікаво, хто йому тепер завадить. Заплутався я в трьох соснах. Точніше, між трьома старшаками. А тут ще наркотики в гімназії...
- До чого тут... — враз Шпиг стрепенувся, наче прокинувся раптово. — Чекай, у Першій зразковій? Наркотики?
Розповів Юрко сищику й цю сумну історію, згадавши, як побачив і впізнав Медвідька.
— Дивного нема нічого, — сказав Шпиг, трохи подумавши. — То у Стрельцова приватна охоронна фірма. А полковник на службі, ще й цабе. Хоч не велике, але його рівня цілком досить, аби залагодити подібну справу. Кого попало, першого-ліпшого, до вас навряд чи гукнуть. Репутація.
— Чув уже про репутацію. То й що?
— Те саме, Івановичу. Знаю я Медвідька дуже добре. Він падлюка, погана людина. Та наше життя таке, що навіть недобрі люди можуть при цьому бути на своєму місці. Медвідько славиться умінням замітати сліди. Коли якусь слизьку справу треба залагодити так, аби зайві руки не торкалися, а зайві вуха не чули — гукають його.
— Думаєте, нема тут зв’язку з моєю вчорашньою пригодою?
— Ще пригода? Отак відпускай тебе самого. Кажи, чого я не знаю, але мушу.
Доповів Юрко відставному міліціонерові про випадкову зустріч зі Стрельцовим удома в Лізи.
- Отут зле, — мовив Шпиг серйозно. - Він знає, де ти вчишся й живеш. Тільки Медвідько в вашій гімназії навряд через тебе опинився. Він же тебе навіть не шукав.
— Маскується.
- Ну тебе, — відмахнувся сищик. - Я скажу, а ти навряд послухаєш. А втім, на твоєму місці заліг би я на дно після вчорашнього.
- Дзуськи, — гарикнувся Юрко. - Не залягли б, пане Шпиг. Я вас, знаєте, трошки вивчив.
— Бач, вивчив він, — прогудів той. — Давай, Івановичу, так домовимося. Укладемо угоду ділову. Завтра береш значок, віддаєш комусь із трьох, на свій розсуд...
— З двох, — перервав Юрко. — Думаю, Діану Загорій з десятого «Б» більше чіпати не слід. Злякаємо.
— Ти про що?
— Здається, вона найбільш реальна. Тим паче — Дівчина. Ми ж звично думаємо про хлопців. А в Пожежі цілком може бути не спільник, а спільниця.
Назар Шпиг пошкріб потилицю.
- Здається, ти казав — у розмові Павука зі Стрельцовим згадувався саме гімназист.
- Я пригадав дещо, - гімназист витримав театральну паузу, потім зробив жест, яким фокусники дістають кульки з повітря. - У тій розмові вони обоє кілька разів назвали свого спільника з гімназії дівчинкою.
- Ну, знаєш... Так часто називають хлопців, аби принизити чи образити. В очі чи за спиною. Це неправильно, Івановичу, я ніколи таких порівнянь не вживаю. Але тим не менше, що маємо, те маємо.
— І все одно, — Юрко вперто гнув своє. — Нічого не заважає тому ж таки Павукові приховувати важливого спільника. Розумієте, я сьогодні цілий день думаю. Аби Стрельцов знав напевне, хто допомагає Павукові, він уже давно б сам знайшов спільника й притиснув. Чи відшукав для якихось інших, власних інтересів. Павук — гад, але не дурень. Він сам може зашифрувати Змія. Дуже просто це зробити, назвавши іншу стать. Стрельцов шукає хлопця, а дівчина тільки посміхається.
Сищик смикнув себе за вус.
— Гм... Резонно. Логіка тут є, чорт забирай.
Окрилений визнанням, Юрко новів далі:
— Ще більш підозріло, що Діана заявила — значок не її, коли я бовкнув, що знайшов його на згарищі. Отак відразу здала назад. Ті двоє крутили щось, але ж отак прямо не відмовились. Тож тицьнути мою знахідку комусь із них - менший ризик. А до Діани придивитися.
Шпиг пошкріб потилицю.
- Значить так, нащадку всіх Пінкертонів, - заговорив нарешті. - Діану Загорій я прокачаю сам, через свої канали, дуже обережно. Є в мене можливості. До речі, як я й підозрював, на прізвисько Павук у Києві відгукується аж четверо. А ще можемо припустити — він не місцевий. Тому швидко його не вирахують. Та ми можемо скоріше впоратися.