Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— А я в ліжку не лежала, я на дивані сиділа, ось! — вигукнула Ліза. — І це до мене прийшли, їм дозволили!
— Отак себе поводити — ні! — відрізала сухоребра бонна.
- Я нормально поводжуся! - обурився Юрко.
Тут широко прочинилися двері, під якими гімназист уже підслуховував один раз розмову свого батька з господарем дому, Аркадієм Раєвським. Він виріс на порозі, високий, не так худий, як стрункий чоловік, лисий, мов коліно. Густі чорні брови робили його не грізним, а кумедним. Хоча Юрко вже начувся від тата про те, який вплив і владу має Лізин вітчим, тож нехай потішна зовнішність не оманює.
- Марто, я ж просив! Я попереджав! У мене важлива зустріч, а дружина пішла у справах! Що тут за цирк із ведмедями!
Раєвський говорив, навмисне не дивлячись на Юрка. Зате сухоребра бонна їла поглядом так, що гімназист відчував його на собі фізично. Ліза далі пестила бульдога, не зводячи при цьому очей із вітчима.
А сам Юрко раптом прикипів до постаті, яка виросла за спиною Раєвського. Особа зі спокійною цікавістю спитала:
Боже, що тут у тебе коїться, Аркадію!
Виховний момент, Віталію, — розвів той руками. — Діти, чого ж ти хочеш. Все треба робити самому.
— Не такі вже й діти, — проказав Стрельцов, широко посміхнувшись і підморгнувши
Юркові. - Підлітковий вік тепер, кажуть, молодший. Але як був важким, так і лишається. Я так розумію, хлопчик і песик - друзі твоєї Лізи?
- Так, це мої друзі, — наголосила вона.
- Навчіть хоча б цю людину гарної поведінки, — Марта Ернестівна тицьнула в Юрка кістлявим пальцем. - Про бульдога говорити марно, собак дресирувати треба. Або присипляти.
Раптом Джентльмена ніби підмінили. Повернувся на голос Стрельцова, переступив лапами, тихо й погрозливо прогарчав.
— Я йому не подобаюся, — тепер Стрельцов підморгнув уже собаці. — Не бійся. Я свій. Я не кусаюся.
— Кажу ж — присипляти треба! — з вуст бонни це прозвучало переможно. — Всі собаки колись сказяться, рано чи пізно! Добре, що цього звіра з дому прибрали. А привести його сюди ти дозволив, Аркадію!
Марта Ернестівна доводилася господарю далекою родичкою, тож дозволяла собі переходити на «ти».
— Тихо, тихо, всі свої, — стривожена Ліза погладила Джентльмена між вухами. — Ми зараз підемо в мою кімнату і ніхто нікому не заважатиме.
— Добре, коли діти спілкуються, а не сидять в Інтернеті, — зауважив Стрельцов. - Нічого, вони не заважають. Тим більше, ми майже про все переговорили. Хлопчик з твоєю Лізою в одному класі вчиться? Давно його знаєш?
Юрко закусив губу.
— Вони в різних. Знайомі не так давно, десь місяць — Раєвський нічого не запідозрив. Ніби з порядної родини. Батько — Іван Туряниця, інженер, складні конструкції проектує.
— А, чув-чув. Здається, знайшли іноземних партнерів. Ну, нехай гроші в Україну приходять. Сина тато на свою честь назвав?
Очі Стрельцова не сміялися.
— Юначе, хоч тут покажіть манери. Назвіться, з вами хочуть познайомитись, — знову влізла з повчаннями бонна.
— Мене звати Юрій, — вичавив гімназист.
— Туряниця Юрій, Перша зразкова гімназія, правильно? — перепитав Стрельцов. — Дуже приємно. І, може, лишимо дітей, Аркадію?
Так-так, звісно, — заметушився лисий. — Є ще пара питань до тебе, Віталію.
Чоловіки повернулися в кабінет, щільно причинивши двері.
І ніхто, крім Юрка, не помітив, як Стрельцов зиркнув на нього через плече.
Тепер ворог розшифрував його. Знає, де гімназист вчиться й легко дізнається домашню адресу.
Що б сказав Назар Шпиг у такому випадку? Чорт забирай, нічого більше.
Розділ десятий
Тут біля гімназії усіх чомусь затримує поліція
Забратися геть хотілося не так само, а навіть більше, як прийти в гості.
Поява Стрельцова стала для Юрка Туряниці не прикрою несподіванкою — ударом під дихало. Виявляється, їхній з відставним міліціонером головний ворогу чудових стосунках із Лізиним вітчимом. Що зовсім не кидає тінь на дівчинку, яка його відверто зневажає, останнім часом навіть не дуже приховуючи. Але Стрельцов напевне має якийсь вплив на Раєвського. Тепер знає про дружбу Юрка й Лізи. А це — вразливе місце, як будь-яка дружба.
Повертаючись додому, гімназист із кожним кроком усвідомлював: кинувши вчора явний виклик Стрельцову, відтепер проти своєї волі поставив під загрозу Лізу. Хай не її життя, то вже перебільшення, проте спокій — то вже напевно. Випадкова зустріч дала ворогу дуже сильний важіль впливу на Юпка, а через нього — на Назара Шпига. Бо до хлопця з собакою Стрельцов може ставитися несерйозно, натомість Шпиг для нього - супротивник серйозний.