Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Рештки загону Шукаєва замкнено в трикутнику сіл Смільна-Заколоть-Сторонна й знищено майже зовсім.
Ліквідація большевицьких партизан та повне опанування Чорного Лісу, Майданських лісів та ще деяких лісистих масивів Карпат дало змогу південним частинам УПА-Захід без розчленувань перетривати в них перехід фронтів за Карпати й без замітніших втрат опинитись в большевицькому запіллі.
2. ПОВОРОТ БОЛЬШЕВИКІВ
В другій половині 1944 р. вже всі українські землі опинилися знов під большевицькою окупацією.
На українські землі поверталися большевики з позою визволителя. Про свою допомогу "братньому українському народові" в його боротьбі проти німецького наїздника трубіли большевики при кожній нагоді: на мітінгах, улаштовуваних в кожній оселі, по радіо, в пресі, на афішах, приправляючи при тому свою пропаганду обіцянками господарських та політичних полекш та всяких інших благ. Доцінюючи силу національних почувань українського народу Москва дала наказ своїм українським пахолкам гречухам та корнійчукам засурмити в національну нуту, переконуючи українське населення, що цеж большевицька Москва помогла оце Україні здобути самостійність і соборність.
А дійсність була така, якої мож було від большевиків сподіватися; привернення каторжної праці, нужда і голод - в господарській ділянці, русифікація й винищування всього самостійниького елементу - в політичній, і поворот до большевицького примітивізму - в культурній.
Першим "благом" большевицьких "визволителів" був - примусовий загальний набір до війська. В армію забирано всіх, хто тільки міг носити кріс. Мобілізованих не висилано на ніякі, хоча б кількатижневі вишколи, а відразу висилано на фронт і то звичайно так, що тільки перша лава наступаючих мала кріси; друга і третя лава повинні були забирати зброю в тих, що впали і з нею наступати на німецькі становища. Ясно, що при такій практиці годі говорити про нормальну мобілізацію; це було плянове винищування війною українського населення. На села поверталися важко ранені червоноармійці, якими ніхто не піклувався. Тому то на західньо-українських селах, як тільки появлялися большевики, все чоловіче населения ховалось по криївках та лісах, щоб уникнути мобілізації.
Не дивлячись на величезне воєнне спустошення українських земель, большевики негайно після свого вмаршу наложили на українські села контингенти хліба і м'яса, незмірно високі, і стягали їх з жорстокою безоглядністю.
Про розміри грабунку українського населення такими контингентами свідчить хоча б факт, що протягом одного року, з дванадцяти районів Львівської области (Лопатин, Радехів, Сокаль, Мости Великі, Рава Руська, Немирів, Магерів, Жовква, Куликів, Кам'янка, Буська, Яричів, Ново-Милятин) було стягнено: 83.655 цт. зерна, 153.413 цт. картоплі, 44.500 цт. паші, 18.496 цт. м'яса. ("На чатах", ч. 1).
На східньо-українських землях ті контингенти були тимбільш дошкульнї, ще із-за браку рук до праці та тяглової сили весною 1944 р. було оброблено дуже малий відсоток землі привернених усюди колгоспів. Щоб вирівняти визначений контингент, большевики стягнули зі села майже весь урожай так, що колгоспним магазинам не залишилось зерна навіть на т. зв. посівний фонд. Весь харч колгоспника становила та жменька картоплі та буряків, що вродились на присадибній землі. У висліді цього зимою 1944-45 й, головне, навесну 1945 р. в східніх та осередніх областях України почав лютувати голод, що забрав велику кількість жертв.
В західній Україні большевики заводили колгоспи багато обережніше. Вони знали ненависть українського селянина до колгоспу, а побут большевиків на західньоукраїнських землях в 1939-41 рр. був закоротким для того, щоб зломати спротив західньо-українського селянства проти колгоспів так, як це зробили вони в 1930-тих роках в східній Україні. Замість колгоспів стали большевики по свому повороті пропагувати на західньо-українських землях "гром-госпи", "громадські-господарства", що їх метою мала бути спільна праця кількох, чи кільканадцятьох окремих одноосібних господарств. Очевидно, як це скоро виявилось, це мало бути тільки тимчасово, щоб так приучувати селян до колгоспу.
І визначенням контннгенту, і ще більше, відомими большевицькими мегодами пропаганди й терору введено в усій Україні фактичний стан панщизняних робіт. Кинувши клич: "Від зорі до зорі на колгоспнім лані", большевики заставили все сільське населення працювати по 17-18 годин денно. До роботи гнано теж старців і дітей.
Із-за браку тяглової сили змушувано дуже часто жінок та дітей впрягатися замість коней до плугів та жниварок.
В лісистих околицях введено "лісові норми": На село накладають обов'язок нарубати наприклад, продовж одного місяця та відвезти 1.000-1.200 кубометрів дерева. До цієї праці зганяють людей зі сіл, віддалених нераз від даного лісу 50-100 км. Про зарплату за цю каторжну працю не треба й говорити.
На східньо-українських землях, де лісів майже немає, наложено подібні "норми" при відбудові міст, фабрик, шляхів.
На властителів індивідуальних господарств, крім контингентів здачі хліба і м'яса, наложено ще грошові податки. Пересічний галицький селянин, що має 2-3 гектари землі, повинен заплатити 2.000-3.000 карбованців податку річно.
В квітні і травні 1945 р. розписали большевики нову "Четверту Воєнну Позику", перейменовану опісля на "Позику Перемоги". Кожний селянин мусів "добровільно" підписати позику щонайменше на 100 карбованців; тих, що відмовлялися, арештовано й звільнювано щойно по підписанні позики.
Обіцяючи в пропаганді всякі блага населенню, большевики на ділі не подбали навіть про підставове покращання санітарних відносин. Постійне недоживлювання, нужда, брак мешкань і, до всего того, перемарш маси забруджених большевицьких військ причинились до великого поширення пошесних недуг, зокрема плямистого й черевного тифу. В 1944-45 рр. тиф шалів головно в Карпатах, на Підгір'ю й Буковині; не оминули його й східньо-українські землі та Волинь. Большевицька влада не робила ніяких серйозних заходів для поборювання пошесних недуг в Україні, навпаки, є підстави припускати, що большевики пляново поширювали ті недуги по українських селах.
В нелекшому положенні від селян опинилось по приході большевиків і міське робітництво. Не міняючи й так нужденної заробітньої платні робітника, визначеної за 8 годин денної праці, большевики запровадили як стан фактичний - обов'язуючий кожного робітника 12-годинний день праці, при чому після праці обов'язково ще йти на мітінги, агітацїйні лекції, лекції для вивчення марксизму-ленінізму та історії ВКП(б), тощо. На добавок - від грудня 1944 р. запроваджено нову інституцію "недільників", тобто "добровільну", безплатну працю в неділю, при відбудові міст, фабрик, шляхів. За невихід до праці, або спізнення карається примусовими роботами в концтаборах або до 3 роки тюрми.
Незавидним стало й положення інтелігенції. Правда, большевицька партія і большевицька влада підкреслюють завжди "велику, почесну ролю трудової інтелігенції в побудові соціялістичного суспільства" та демонструють упривілейоване становище інтелігенцїї визначенням вищої ставки заробітньої платні (наприклад: зарплата звичайного робітника в 1945 р. 500-1.000 карб., зарплата університетського професора 2.000-3.000 карб.). Та при тому большевицька влада вимагає від кожного інтелігента не тільки його фахової праці, але й "особливого вияву совєтського патріотизму" у виді організування різних мітінгів, докладів, пропагандивних промов та різіних інших агіт-праць. Західньо-українську інтелігенцію взялись большевики зараз по свойому приході заставляти до "роз'яснювальної кампанії" проти УПА, ОУН та УГВР, метою якої мало бути представлювання цих формацій українського підпілля як німецько-нацистівських агентур. Так напр. в грудні 1944 р. зорганізували большевики у Львові спеціяльний "з'їзд інтелігенції ЗУЗ", а в січні 1945 р. великий учительський з'їзд, на яких виступали з доповідями представники партії та уряду УССР - Гречуха, Хрущов, Коротченко, Тичина, Рильський, Остап Вишня, Мануїльський та інші. Головною доповіддю на великому учительському з'їзді була доповідь Мануїльського на тему: "Українсько-німецькі націоналісти - пси Гітлера", (за що на тому 7 з'їзді нагороджено його титулом доктора "гоноріс кавза" львівського університету). З доповідями проти УПА, ОУН та УГВР заставлено на тих з'їздах виступати й представників західньо-української інгелігенції - проф. Барвінського, академіка М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича, стягаючи отак найбільших учених до ролі політруків.