Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Повстанці співають свої щоденні молитви:
"Люд у неволі, край у руїні, навіть молитись ворог не дасть..." А священик править молебень і благословляє воїнів на святу боротьбу за "Силу і Славу, Волю і Власть" України.
Промовляє представник УГВР і ГВШ, вказує на історичну ролю УПА у всенародній збройній боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу...
...Знімається угору 520 рук. Іскряться очі блиском - вогнями. І могутнім хором пливуть слова присяги - як надхненна молитва.
...Національним гимном припечатується акт вояцької присяги.
Тут уперше в Україні відчитується перший Універсал УГВР до Українського Народу. Всі, що склали присягу, підписують її, як історичний документ.
...Була це перша збірна присяга за новим текстом, ухваленим УГВР. А друга - з таким самим порядком пройшла зараз же на другий день, у неділю 6 серпня 1944 р. на майдані в середсіллі Н. С., де склали присягу: сотня Месники і одна чота, разом 230 вояків УПА.
Таку присягу на вірність Україні склали тоді українському підпільному урядові УГВРаді всі частини УПА, а опісля складала кожна нова частина або й кожний новий вояк УПА окремо.
Так, отже, на стрічу нової ситуації йшла Українська Повстанська Армія з великим моральним капіталом проти німецької боротьби, з поважним досвідом партизанської війни, з незламною рішучістю боротися аж до повної перемоги, в нерозривній ідейній єдності з усім українським народом і під одним політичним керівництвом українського народу - Українською Головною Визвольною Радою.
Про тодішні загальні настрої серед українського населення пише згадуваний вже німецький спостерігач, один із, політичних керівників німецької окупаційної влади в Галичині:
"Хто залишався на місці, не робив собі жодних ілюзій щодо майбутнього; кожний був свідомий тієї важкої долі, що чекала його на довгі роки. Але в цьому була й воля до боротьби, воля перетривати важкий час і подивугідна, незламна віра в незнищенність життьової сили українського народу, без огляду на масові заслання і брутальний режим терору масового характеру. Дух спротиву, якого вже не можна було вбгати в ідеологію ОУН чи УПА, охопив дослівно все населення. Організований спротив став всенароднім рухом. На кожному кроці можна було відчути гарячкову активність: ліси наповнялися охотниками, що йшли в повстанці; поставали нові магазини, де зберігалися зброя, амуніція, військове устаткування та харчі; організовано власний підпільний апарат адміністрації.
Щоправда, в колах УПА існували тоді різні погляди на майбутні пляни. Одні дискутували можливість всенароднього повстання з метою потягти за собою населення й інших окупованих червоною армією територій для однієї спільної дії; другі були за обмежені військові дії, щоб висотати і послабити сили ворога; інші вбачали тільки можливість захищати населення, тобто біологічну національну субстанцію, шляхом оборонних дій перед ворожим терором. Уважливий німецький спостерігач бачив, що форма і методи революційної боротьби не були ще уточнені. Але кожний спостерігав тверду рішеність поєднати активний дух спротиву з життьовою волею народу: боротися і перемогти. В такому стані влітку 1944 р. німці залишали Галичину..."
Частина ІІ: Друга большевицька окупація
***
"Коли Ви раз вступили на шлях боротьби зі сталінським режимом, то не на те, щоб перед ним капітулювати, бо з ворогом, що загрожує існуванні нації, треба боротися на життя і смерть. Я впевнений, що зброю, яку одержали Ви з рук нації - не посоромите. Новими методами боротьби, пристосованими до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ".
(Зі звернення Головного Командира УПА)
"...Зникнули захід, південь і схід і в нашу країну нахлинула північ. Збилися докупи білі села й розорані лягли широкі межі, де цвіли чабрик і жовта дівина. Місто сумує згарищами високих димарів і в ньому гомонить чужинецький сміх. У провулках чаїться сторожке око шпига і слабість продажних сердець плює зневагою на наші святощі. Клекотять пільними шляхами ковані вози в піщані землі і в тайгу, де лютує вічна хуга. Мужицький піт всякає в люто зриті залізом скиби й земля родить хліб, що від нього п'яніють зайди. Мре з голоду в безверхій хаті дитина і мати краде по чужих городах лободу. Назорі вистукують кулі кінець дням і скриплять у вихорі високі шибениці. На свіжих ранах від західніх вандалів карбуються нові близни і жах ходить країною, як хазяїн. Заорані лягли в зневазі високі могили й очима мертв'яка нудьгують побиті хулою вікна церков. Чорне гайвороння кружляє полями як метелиця, а дальною пустелею зловіщо виють пси.
Та владно шумить ліс, лякаючи ворогів. Цвітуть синявою і золотом розгорнені прапори й горять на них три вогняні літери, як три пройдені роки: УПА. Знову ходять країною сірі стежі й шукають серця ворога. Наш молодий сміх котиться степами й оживають села. Знову пахне чорна ріля, робзита копитами коня і синя мла дрожить від його іржання. Селянські мозолі затискаються на гладкому дереві рушниць і ліс здригається від молодецького покрику. Малі діти вбирають у свої очі синяву неба й золото осінніх лісів і переказують як молитву: "Я дух одвічної стихії..." На високих костирях палають жертвою святі вогні й країною ходить єдино клич: Народ у боротьбі!.. Зринають на обрій сірі стежі й горить на їхніх шапках золотий Тризуб. Мають на вітрі їхні прапори й кидають синяву й золото на північ і на схід, на південь і на захід".
(З підпільних писань)
1. ПЕРЕХІД УПА ЧЕРЕЗ ФРОНТИ
Наближення большевицьких армій поставило Українську Повстанську Армію перед важливе і надзвичайно важке завдання: перейти німецько-большевицькі фронти й опинитися в большевицькому запіллі, залишаючись на українських землях. Розбита, відступаюча німецька армія не становила вже великої небезпеки для українських повстанців, тимбільше, що мадярські, а також інші чужонаціональні складові частини німецької армії, бачучи цілковиту прогру, взагалі не входили в бої з українськими повстанськими відділами, а мадярське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаїмний ненапад. За те большевицькі армії, що посувалися величезними масами, становили аж надто серйозну небезпеку для УПА.
Першими зустрілись з большевицькою армією частини УПА-Південь та частини загону Енея, які вже при тій зустрічі вписали на листу своїх боєвих перемог неабиякий осяг: в бою з автоколоною большевицьких панцирних частин на шосі Корець-Рівне в дні 20 березня 1944 р. зліквідували вони головнокомандуючого І-го фронту Червоної Армії ген. Ватутіна та кількох його штабовиків. Та скоро після цього саме тим частинам - відділам північного крила групи "УПА-Південь", що під тиском фронтів перейшли в південно-східню частину Волині, - прийшлося перейти хресний вогонь боєвої зустрічі УПА з Червоною Армією, вірніше - з "заградітєльними отрядами НКВД", які як складова частина фронтових військ ішли все позаду властивих військ Червоної Армії для того, щоб винищувати дезертирів Ч.А. та розбиті й розпорошені частини німецької армії. "Заградітєльниє отряди НКВД", подібно як німецькі "ес-еси", складалися з добірного, найзавзятішого й найжорстокішого большевицького елементу.
В квітні 1944 р. большевики згуртували на відтинку Шепетівка-Рівне-Збараж великі сили своїх військ і в безустанних боях з поодинокими відділами УПА замкнули в "кітлі" Гурбенських лісів більшість відділів північної частини УПА-Північ під командуванням к-ра Ясеня, а саме: курінь Сторчана, курінь Мамая, курінь Дика, курінь Докса, курінь Довбенка, курінь Бувалого, курінь Андрія-Шума, курінь Залізняка та сотню Ваньки, разом около 5.000 бійців УПА. В наступ проти тих частин УПА кинуло большевицьке командування 5 бригад НКВД, силою 30.000 бійців з гарматами, танками і літаками.
В днях 22 і 23 квітня 1944 р. розгорілись бої у селах. Антонівка, Забари, Андрушівка, Обгів і другі. Перед переважаючими силами ворога, відділи УПА відступили в ліс по лінії: Майданські Гори - Гурби - Мости - Святе - Мощаниця - Обгів. Тим часом появилися большевицькі військові з'єднання теж з другої сторони, в наслідок чого повстанські відділи в Гурбенських лісах опинилися в "мішку".