Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
В ніч з 23-24 квітня 1944 р. пробувало командування окружених частин УПА зробити прорив на зади ворога, та це виявилось неможливим і треба було приймати бій.
Опис головного бою під Гурбами знаходимо в журналі Крайового Осередку Пропаганди ОУН "На зміну", ч. 8. за липень 1950 р.:
"В год. 3-тій 24. квітня наші відділи почали займати становища, копати окопи, вкопувати гармати. Курінь Сторчана зайняв північно-східній відтинок оборони Мости - Будки - Хнівка - Гурби, на якому сподівалися найбільшого удару. Відтинок Гурби - Майдан зайняв відділ к-ра Мамая. Відтинок Обгін - Мощаниця - Свято зайняв відділ к-ра Докса. Відтинок, що лучив Сторчана і Докса зайняв відділ к-ра Яструба з куреня Дика. Відділ к-ра Залізняка зайняв другу запасну лінію відтинка Сторчана.
Крім цих відділів в лісі були ще курені Довбенка і Бувалого, що відпочивали після вчорашніх боїв, сотні Андрія Ванька, а також чота Чорногори. Ці відділи розміщено в західніх частинах лісу для зв'язку між відділами Докса і Мамая.
В лісі зібралася велика кількість свіжо зголошених до УПА мужчин, а також населення довколишніх сіл, яке прибуло сюди шукати захисту від большевиків. Всіх свіжозголошених, цивільне населення і табори вислано в глиб лісу.
О год. 4-ій большевики почали обстрілювати відтинок Сторчана з гармат і мінометів. По кількахвилиннім барабаннім вогні артпідготови вони кинулись до атаки.
Повстанці на становищах мовчали. Міцно стиснувши у руках зброю, вони всю свою увагу зосередили на ворогові, який з диким криком зблизився вже на 150-200 метрів.
Вогонь! - скомандував к-р Сторчан.
Заклекотіли повстанчі кулемети, несучи смерть ворогам: затахкали міномети, загреміли наші чотири гармати, проріджуючи ворожі лави відсколками заліза і вогнем. Большевики не видержали повстанського обстрілу. Вони панічно втекли. Та мало кому з них пощастило вирватися зпід влучних повстанських куль. Між іншими згинув тут один большевицький полковник, герой фінського фронту.
Після короткої перерви большевики при допомозі танків повели другу атаку, - вже на всіх відтинках повстанчої оборони. Відділ к-ра Яструба не видержав шаленого тиску ворога і відступив. За ним відступив відділ Залізняка і таким чином курінь Сторчана попав в оточення. Большевики почали безперервно атакувати оточений курінь. Але всі ці атаки повстанці відбили і перейшли в протинаступ. Три сотні, забравши гармати, прорвалися з большевицького оточення, а біля 60 повстанців з к-ром Сторчаном большевики окружили.
Розгорілась страшна, нерівна боротьба між 60-ти повстанцями та безчисленними бандами большевиків. Геройсько боронились повстанці до год. 11-ої. Врешті не стало набоїв. Хто не згинув від ворожої кулі, той останнім набоєм стрілявся сам. Ніхто не здавався живим. Всі згинули по-геройськи. Згинули тут: к-р Сторчан, сотенний Вулка, заступник сотенного Ігор, чотовий Хмеленко, чотовий Корнієць і інші.
За цей час поставлено другу оборонну лінію. На південний відтинок перекинуто відділ Андрія Шума, який зайняв Гурбенську гору і по-геройськи держав її до вечора. Аж вечором большевикам вдалося при допомозі танків викинути Андрія Шума із становища на горі. Інші відтинки скріплено куренями Довбенка і Бувалого.
Завзятий бій на всіх відтинках тривав до ночі. Всі большевицькі атаки з намаганням знищити наші відділи заломились об геройську повстанчу оборону.
Під прикриттям ночі, звівши кілька стрічних боїв з большевицькими заставами, наші відділи вирвались з ворожого оточення.
В боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюються понад 800 вбитими і багато ранених".
Біля сто ранених бійців УПА та понад 200 ще не озброєних новозголошених до УПА, які попали в большевицький полон, большевики в варварський спосіб закатували на смерть.
Та на цьому наступ большевиків на відділи УПА не закінчився. Вже чергового дня, 25. 4. 1944 р. частина відділів, що прорвалися з окруження під Гурбами попадає в бій з переслідуючими большевиками, в якому впав командир куреня Мамай, родом з Полтавщини, відомий з побідних боїв з німецьким окупантом та з большевицькими партизанськими загонами на східніх, осередніх та північних українських землях.
Вирвавшись з кітла гурбенських лісів частина відділів УПА відступила на Сурожські ліси, а головні сили взяли напрям на Полісся. У Бущі прийшло знов до великого бою з сильними большевицькими заставами, в якому повстанським відділам вдалось розбити большевиків і вийти на шосу Рівне-Київ.
29. квітня приходить знов до великого бою б. села Залізниця на Крем'янеччині, який коштував большевикам 240 бійців вбитими. Тоді ж в бою біля с. Березина загинув популярний командир УПА Буревій, уродженець Вінниччини.
Два тижні пізніше, 13. травня 1944 в бою в с. Кордишеві на Остріжчині загинув командир Кропива, начальник штабу групи УПА-Південь, член Краєвого Проводу ОУН, відомий з боїв проти гітлерівських і сталінських окупантів.
Важких ударів довелось зазнати й південній частині УПА-Південь. В великому бою з большевиками в Кам'янець-Подільщині на початку червня 1944 р. загинув з великою кількістю повстанців курінний к-р Довбуш, герой Кам'янець-Подільщини і Вінниччини, а в бою на Вінниччині 10. червня 1944 р. загинув геройською смертю командир групи УПА-Південь полк. Батько (Омелян Грабець).
Двомісячні великі бої частин УПА-Південь, в яких большевики наступали цілими дивізіями з усіми родами зброї до важких гармат, танків і літаків включно, забрали надзвичайно багато жертв. Втрати в людях повстанських відділів були так великі, що Головне Командування рішило розформувати УПА-південь, включаючи уцілілі частини УПА-Південь до УПА-Захід, а в деяких випадках до УПА-Північ. На Житомирщині, Вінниччині й Кам'янець-Подільщині залишилось лиш кілька окремих відділів у лісистих околицях, як от Холодний Яр, Турчинецький та Сатанівський ліси тощо.
Трагічна доля групи УПА-Південь заставила Головне Командування УПА змінити тактику переходу фронтів. Показалось, що великі бої з Червоною Армією, силами кількох чи кільканадцяти куренів, забирають надто багато жертв. Тому літом 1944 р. всі частини, УПА дістають наказ розчленуватись на відділи не більше як по дві сотні і перейти в Карпати, або в більші масиви лісів, а в районах менших лісів розчленуватися на чоти, а то й рої.
Ця тактика виправдала себе вповні. Не стрічаючи на свому шляху великих скупчень повстанських сил, Червона Армія не входила звичайно в бої з малими відділами, бо для неї, в погоні за втікаючими масами німецьких військ, було важним забезпечити собі шляхи перемаршу й постачання. Завдяки цьому, наприклад в районі Коломия-Косів-Надвірна аж до весни 1945 р. проіснувала т. зв. упівська республіка, де повстанських з'єднань ніхто не чіпав.
В бої з, арміями попали після цього лише сотні "Вовки", сотня Громового і сотня Голуба з Військової Округи "Буг" УПА-Захід в південній Холмщині, коли фронт нагло рушився і надзвичайно скорим темпом пересунувся на південний захід. Згадані сотні попали наприкінці липня 1944 р. біля с. Набруж в бій з німцями, втративши в ньому понад 50 бійців вбитими, а чергового дня сотня Громового попала знов біля с. Щип'ятин у бій з большевиками і втратила понад 30 вбитими. Решта частин УПА-Захід, як теж УПА-Північ проходили фронти розчленовано, виминаючи зудари з арміями.
Зміна тактики дозволила групам УПА-Захід та УПА-Північ перейти фронти та продістатися в большевицьке запілля без більших втрат. А в запіллі повстанські сили стрінулись в бою вже не з Червоною Армією, а з властивим органом большевицького поневолювання - спецвідцілами МВД-МГБ.
Особливий характер мали прифронтові дії та перехід через фронти південних частин УПА-Захід. Цю особливість зумовила з одної сторони - велика пригожість терену для партизанських дій (Карпатські гори з масивами лісів), і з другої - гнучкість фронтів на цьому відтинку.