Царський курйоз
- Автор: Зуев-Ордынец Михаил Ефимович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Т. К. Дорохов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Царський курйоз». Краткое содержание книги:
У своїй новій історико-пригодницькій повісті «Царський курйоз» автор розповідає про долю ефіопського хлопчика, згодом знаменитого Ганнібала, визначного військового інженера і державного діяча, прадіда геніального російського поета О. С. Пушкіна.
Дев’ятирічного сина абіссінського князя було викрадено в турецького султана, що тримав хлопчика як заложника, і привезено в Петербург у подарунок Петру І. Здібності хлопчика привернули увагу російського царя, і вій обдарував маленького африканця ласкою і дружбою.
В оповіданні «Дзвін-могила» змальовано боротьбу робітних людей проти своїх жорстоких, свавільних хазяїв у тяжкі часи царювання Катерини II.
Обидва твори яскраво відбивають епоху.
Тому й поспішали на ливарному заводі, навіть у неділю працювали. Але вже в середу на обідню пору сплав був готовий. Пожовкло сопло, і металевий прут, опущений у розплавлену масу, що клекотіла, вкривався глазур’ю, «склився», як казали робітники.
— Готове вариво! — мовив ливарник Митько Диков до свого напарника Афоні Первуші. — А ти бачив, Афоню, скільки срібла вбухали у сплав?
— У дзвін їм не шкода срібло гатити, — зітхнув Афоня, — а нам, робітним, не хочуть по алтину до відрядної платні прикинути. Жмикрути!
— Ливарники, гайда на двір! — дзвінко гукнув, пробігаючи, хлопчисько-заслінник. — Майстер кличе! Зараз сплав спускатимуть!
Диков і Первуша слідом за іншими ливарниками вийшли на просторий, мов площа, ливарний двір. Тут, біля форми, встановленої у велетенській, нічим не обгородженій ямі, метушились робітники і майстер. Форма, складена, скріплена й просушена, була готова. Робітники поставили всередині її стержень, по-місцевому ядро, з плитняку, жирно обмазаного випаленою глиною. Ливник — канал, через який метал піде у форму, і випор для виходу розпечених газів були старанно прочищені.
— Почнемо з богом? — звернувся один з установлювачів до ливарного майстра, суворого старика в сивих кучерях. — Усе готове.
— Стривай, — відповів майстер. — Сам не звелів без нього починати. Та ось він іде.
До ливарної ями швидкою ходою, пересікаючи двір, ішов «сам», хазяїн заводу купець Дебердєєв. І як тільки він порівнявся з формою, майстер скинув шапку, перехрестився й крикнув гучно:
— Руш заслінку! Пускай сплав!
Заслінку вибили ломом, і розплавлений метал з хурчанням та гуркотінням побіг жолобом до ливника.
Робітні, витягаючи цікаві шиї, стовпилися навколо ями. Задні натискали, передні мимохіть подалися до форми. Чийсь гострий лікоть уперся в бік Дебердєєва.
— Куди прете, шмаровози? — люто крикнув купець і міцно штовхнув у груди Дикова, що стояв поруч. Митько хитнувся, змахнув руками, судорожно хапаючи повітря, і впав у формувальну яму. Падаючи, він вибив діру внизу форми.
— Боже ж мій! — вчепився пройнятий жахом майстер у сиві свої кучері і, мабуть, не усвідомлюючи, що робить, заніс ногу над ямою, збираючись стрибнути на дно. Його схопили за поділ сорочки й відтягли назад.
А на подвір’ї волали десятки глоток:
— Давай!.. Мерщій!.. Адже згорить!.. Ворушися!..
А що давати, як і навіщо ворушитись, ніхто до ладу не знав. Усі бачили, як Диков силкувався вибратися з ями, але не вдержався і знову сповз на дно, провалившись по пояс у діру, яку, падаючи, вибив у формі. Всі це бачили, але, безпомічно товплячись біля краю ями, не знали, чим допомогти товаришеві. А розплавлений метал наближався, невідворотний і грізний.
— Поганці! Душу хрещену погубити хочете? — закричав відчайдушно Первуша і, розкидавши тих, хто заважав йому, став на коліна край ями. — Митьку, держи!
Він спустив у яму пояс. Диков підстрибнув і схопився за кінець. Первуша з силою потяг, та одразу ж і впав на землю, закривши долонями обпалене лице. Сплав уже ринув через ливник у форму, а з випору вдарили розпечені гази і снопи іскор. Їхньої спеки не витримав засліплений і обпалений Афанасій. А потім страшний зойк людини, що горіла живцем, зметнувся з ями.
Після бурі криків над ливарним двором запала недобра тиша. Тільки гуркотів ливник, ковтаючи розплавлений метал, та ревів випор, викидаючи зловісно-зелені гази й крупні іскри.
Тишу порушив тупіт ніг. Хтось біг живим коридором з робітних, що мовчки розступилися. То тікав від формувальної ями Дебердєєв. Завжди червоне, з масним полиском обличчя купця було тепер біле, мов січневий сніг. А сповнені ненависті погляди робітних примушували хазяїна мерзлякувато запинати поли сибірки.
3
Ливарники, формувальники, засипальники, каталі, вуглярі — словом, весь завод стояв коло ганку хазяйського дому. Навіть хлопчиська-заслінники шастали поміж дорослими. І як тільки відчинилися двері хоромів, юрба подалася вперед, до самого ганку. Швидким допитливим поглядом окинув Дебердєєв робітних і спитав недбало й ліниво:
— В чому справа, хлопці? Чого роботу кинули?
Люди, які збуджено гули, відразу змовкли. Дав себе взнаки одвічний, від предків успадкований страх перед «самим», грізним і всесильним хазяїном. Передні ряди збентежено оглядалися назад, а задні нерішуче тупцювали на місці, втупивши очі в землю.