Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
Лаккей відчинив передні двері й, ніби повагавшись мить, важко плюхнувся на сидіння.
Артеміс зачохлив свій телефон.
— Чи не капітан Куць завітали до нас? Може, ви б перестали вібрувати й перейшли у видимий спектр? Так нам було б зручніше спілкуватись.
Холлі тут і стала видимою. В її руці тьмяно мерехтів бластер. Здогадайтесь, на кого він був спрямований.
— Прошу вас, Холлі, припиніть. Невже в цьому є необхідність?
— Чи є в цьому необхідність? — презирливо пирхнула ельфиня. — Ану погляньмо! Викрадення представника Чарівного Народу, завдані йому тілесні ушкодження, вимагання викупу, та ще й ціною життя згаданого представника, — чи ж цього не досить? Тож, гадаю, необхідність у цьому є.
— Ви вже пробачте, капітане Куць, — усміхнувся Артеміс. — Я був такий юний і корисливий. Хочете вірте, хочете ні, але нині я навіть трохи розкаююсь у тому, що зважився тоді на таку ризиковану затію.
— Невже аж настільки розкаявся, що ладен повернути золото його законним власникам?
— Ні, — признався Артеміс, — не настільки.
— А як ти здогадався про мою присутність?
Артеміс стулив пальці пірамідкою.
— Ключів до розгадки було декілька. По-перше, Лаккей не зазирнув під авто, щоб перевірити, чи немає там бомби, а зазвичай він завжди так робить. По-друге, він повернувся з порожніми руками, а мав узяти з дому дещо. По-третє, двері машини лишалися відчиненими протягом кількох секунд, а така недбалість неприпустима для справжнього фахівця з питань безпеки. І, по-четверте, я розгледів легеньке мерехтіння, коли ви проникли в салон. Усе елементарно.
— А ти спостережливе багноїденя! — похмуро осміхнулася Холлі.
— Стараюсь. А тепер, капітане Куць, чи не були б ви такі ласкаві сказати, що привело вас сюди?
— Наче ти й сам не знаєш!
Артеміс на мить замислився.
— Цікаво! Здогадуюся: щось скоїлось. І за це «щось», безперечно, вважають відповідальним мене. Отже… — Він ледь повів бровою, що мовою емоцій Артеміса Фаула означало найбільший подив. — Отже, хтось із людей веде торгівлю з Чарівним Народом.
— Разюче! — похвалила Холлі. — Точніше, було б разюче, коли б ми не знали, що за цим стоїш ти. Тож викладай усю правду-матку. Віднікуватись нема сенсу: якщо ти не скажеш правди, ми добудемо її з файлів твого комп’ютера. Я певна, там знайдеться вся потрібна нам інформація.
Артеміс закрив ноутбук.
— Я розумію, капітане, що ми з вами не плекаємо ніжних почуттів одне до одного, але зараз я не маю на ці справи ні хвилини часу. Чи не могло б це почекати кілька днів? Бо мені вкрай необхідно залагодити деякі особисті справи.
— Не могло б, Фауле. Дехто під землею хоче поговорити з тобою негайно.
Артеміс здвигнув плечима.
— Що ж, мабуть, після того, що я наробив, я не можу розраховувати на вашу поблажливість.
— Саме так. Ніяк не можеш.
— Ну то гаразд, — зітхнув Артеміс. — Отже, я не маю вибору.
Холлі посміхнулася.
— Саме так, Фауле. Вибору ти не маєш.
— Тоді що ж, рушаймо? — з удаваною покірливістю мовив Артеміс.
А в голові його тим часом аж палахкотіли, зароджуючись, ідеї. Співпраця з Чарівним Народом? А що, непогана думка. Ми допоможемо їм, а вони — нам? Їхні можливості ще й як стали б у знадобі…
— Рушаймо! — Холлі обернулася до Лаккея. — Їдь на південь. Але манівцями!
— Наскільки я розумію, ми прямуємо до Тари? Цікаво буде поглянути. Я частенько роздумував, де ж саме вхід до шахти Е1.
— То й роздумуй на здоров’ячко, багноїденятко, — промурмотіла собі під ніс ельфиня. — А тепер засни. Я вже стомилася від твоїх блискучих здогадів…
Розділ 4
ФАУЛ ГРАЄ У ВІДКРИТУ ГРУ
Прокинувся Артеміс у лепреконській камері для допитів. Вона нічим не відрізнялася від будь-якої іншої поліційної камери для допитів. Такі самі незручні меблі, такі самі порядки.
Корч узявся за діло без околясів:
— Ну, давай, Фауле, викладай усе.
Аби зібратися з думками, Артеміс роззирнувся довкола. Холлі й Корч сиділи за низьким столиком навпроти й свердлили хлопця очима. Потужна лампа світила йому просто в обличчя.
— Отак, командувачу? Навіть не привітавшись?
— Зі злочинцями не вітаюсь.
Тільки тепер Артеміс спостеріг, що його руки прикуто до стільця.
— Ви досі не заспокоїлися щодо торішнього снігу? Але, зрештою, я ж виграв. І на цьому все й мало скінчитися, згідно з вашою ж Книгою.