Артеміс Фаул. Місія в Арктику

Затамувавши подих, капітан Корпусу Особливих Напрямів Холлі Куць перемкнула крила на режим плавного спуску, безшелесно ковзнула вниз повз вікна будинку й націлила свою зброю на Лаккеєві груди. Влучити в таку широченну ціль зумів би навіть засліплений сонцем гном.

Чоловік аж ніяк не міг виявити її присутність. У жодному разі. Тоді що ж змусило його зупинитись? Бо він таки зупинився й понюхав повітря. Цей багноїд — як пес! Ні, не як пес, а як вовк. Великий вовцюган із великим «піф-паф-ой-ой-ой».

Холлі сфотографувала пістолет установленою в шоломі відеокамерою і послала запит до комп’ютерної бази даних. За мить у куточку заборола з’явилося тривимірне обертове зображення пістолета. Картинка була настільки чітка, що можна було розрізнити найдрібніші деталі.

— «Зіґ Зауер», — почула вона О’Гирів коментар. — Калібр — дев’ять міліметрів. Тринадцять набоїв в обоймі. Чималі кулі. Одна така запростяка відірве тобі довбешку так, що ніякі чари не пришиють назад. При влученні в інші частини тіла все може обійтися, якщо, ти, звісно, не забув (не забула) одягти обов’язковий для вилазок на поверхню мікроволоконний комбінезон, нещодавно запатентований мною. Але ж ти справжній ЗПОПівець (справжня ЗПОПівка), то й навіщо тобі якийсь там нікчемний комбі?

Холлі насупилась. Найдужче О’Гир дратував саме тоді, коли мав слушність. Вона й справді вскочила у перший-ліпший шатл, навіть не подумавши перевдягтися у комбінезон для наземних мандрівок.

Холліні очі порівнялися з Лаккеєвими очима, хоча вона все ще на метр не діставала до землі. Натиснувши на кнопку, щоб підняти забороло, Холлі роздосадувано скривилася: ну чому ця пневматика так гучно сичить?