Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Я сам! Я сам! Я сам! Я сам!
— Заїло його, — кинув Деревій Максові через плече, але сам не поспішав витягати хлопця з холодної води за руку. Глод відмахнувся. Затримані перестали його цікавити, тепер більше хвилював стан Корбута.
У роздягальню вже набилося досить багато народу. Наспілі «соколята» тримали за руки Сташенка. Він не дуже й виривався, бо той, хто стріляв у опера, лежав на підлозі в позі ембріона, закривавлений і нерухомий. Та й тримали його бійці не дуже міцно, швидше для порядку, аби вдруге не напав на бандита. Притула поскидав на підлогу весь одяг з лавок і зустрів появу Макса радісним висновком:
— Більше стволів тут немає! Зате диви! — він переможно показав трубку мобільного телефону, котру попри всю довколишню колотнечу акуратно тримав двома пальцями правої руки за краї. — І оце з цього стріляли! Самопал! — так само двома пальцями він тримав у лівій руці револьвер.
— Я щасливий. Не замацай тільки, — Глод іще раз обвів поглядом кімнату, зупинився на столику, заставленому повними й порожніми пляшками, горілчаними та пивними, взяв почату півлітру теплої горілки, ні на кого не дивлячись, зробив солідний ковток, а потім несподівано навіть для себе розгатив її об стіну просто за спинами затриманих.
— Ну! — не стримався один з них, той, що спромігся не забути про простирадло.
— Гну! — гаркнув Глод, не звертаючи ні на кого уваги. — Одягатися, суки, і бігом мені, бігом! Час пішов! Я кому сказав!
Затримані кинулися шукати в загальному рейваху свої речі. Нарешті Деревій привів до гурту останнього — Рожнова, котрий виглядав найбільш переляканим з усіх.
— Я не стріляв! — вигукнув він просто з порога.
— Зате я зараз стрельну! — подався до нього Сташенко, та «соколята» завбачливо взяли його за руки. — Стрельну, стрельну, туди твою маму нехай! Штани вдягай, не відсвічуй яйцями!
Тіло Корбута ніхто не рухав. Не наважився і Глод, лише покликав його на ім’я. «Швидка» наспіла саме тоді, коли троє затриманих встигли абияк одягнутися і стояли, скуті наручниками, а четвертий і далі лежав без ознак життя. Лікарка з медбратом проштовхалися крізь невеличкий натовп, що зібрався біля входу до сауни, оцінила ситуацію і коротко наказала:
— Покладіть пораненого на лавку, на спину, потім — геть звідси.
— Що з ним? — медбрат тицьнув пальцем на побитого.
— Стріляв, — Сташенко обмежився цим поясненням, на що негайно отримав від лікарки відповідь:
— Садисти. Так, давайте хутчіш, мужчини, чи ви хочете, аби звідси трупи винесли?
Тут же, біля рецепції, Глод з’ясував особи затриманих. Рожнов підтвердив — він таки Рожнов Ігор. Той, хто прикривався простирадлом, виявився його другом Євгеном Скляренком. Третій, той, хто намагався напасти на опера, назвався Степаном Домовиком.
— Четвертий хто? Стріляв — хто?
— Дорофеєв… Костик… — нявкнув Рожнов, відразу визвірився на Домовика. — Чого зириш? Не ми стріляли! Ми не знаємо його! Так, за компанію пішли! Товаришу начальник, у нього — судимість, він — бандюга, товаришу…
— Цить! — перервав Глод. — У тебе ще буде можливість допомогти слідству.
Повз них медбрат разом із водієм «швидкої» пронесли ноші з тілом Корбута. Обличчя йому не закрили, це Макс сприйняв за добрий знак. За ношами квапливо йшла лікарка. Глод спробував зупинити її й розпитати, але вона лише відмахнулася. Назустріч цій процесії поспішала інша бригада «швидкої». За кілька хвилин вони винесли на ношах побитого Сташенком хлопця. Сам Стах на всю силу легенів сварився з молодим лікарем, переконуючи його забути в цьому випадку клятву Гіппократа.
— Я напишу доповідну, куди треба напишу, і вас, капітан чи хто ви там, під суд віддадуть! — викрикував лікар. — Скільки можна?
— Він стріляв у нашого працівника!
— Це не має значення! Ви б усе одно його скалічили. Не його, так іншого!
— Слухай, ти…
— Ні, це ти слухай, придурку, ти слухай! Ти зробив хлопця інвалідом, уже зробив, без суду й слідства, я ж бачу, не сліпий!
— А він із нашого товариша трупака зробив, ти розумієш чи ні!
— Виживе ваш колега. Здоровий, як бугай.
9
Додому начальник УБОЗу доїхати не встиг — на початку десятої години вечора з півдороги його перехопив черговий дзвінком на мобільний і коротко повідомив про надзвичайну подію в оздоровчому комплексі «Нептун». Не скидаючи швидкості, Черниченко розвернув свій «Рено» на сто вісімдесят градусів і за десять хвилин уже в'їжджав на управлінське подвір’я. Він не встиг поставити ногу на першу сходинку, як одна за одною заїхали три машини: «дев’ятка» Корбута, оперативна «шістка» і міліцейська «канарка». Розчахнувши поли сірого плаща, розставивши ноги і засунувши руки глибоко в кишені штанів, Черниченко спостерігав, як під дощ виходили його оперативники, разом із «соколятами» і екіпажем «канарки» витягали затриманих і, не церемонячись, волочили їх до приміщення. Присутність начальника помітили не відразу, зупинилися. Вперед ступив Глод, його відсторонив Сташенко, але рапорту не вийшло — з управління вийшов Калита, і Черниченко обмежився коротким розпорядженням: