Повзе змія

— Е-е-е…

— Принесли — значить, принесли. Ціни у вашому барі для лохів, і не кажи мені нічого. Раз постійні клієнти, адміністрація крізь пальці дивиться. Дивиться чи ні? — хлопець кивнув. — О. До них ще дівчатка приїдуть, так чи ні?

— У нас дозволяється, ви ж знаєте… Неофіційно, але всюди вони є… Коли платять… Клієнт правий, кому від цього гірше?

— Нічого, — Корбут дружньо поплескав його по плечу. — Тебе Сашком звуть?

— Сашком.

— Ти ж мене знаєш, Сашко, ми ж знайомі з тобою, чи ні?

— І що?

— І нічого. Ми ваших клієнтів із собою заберемо, Сашко. Треба керівництву доповісти про «чепе» — доповідай. Робота в тебе така. Тільки якщо зараз доповіси, а не після того, як ми їх виведемо і розтикаємо по машинах, знаєш, що може статися? Оці всі додаткові послуги вашому «Нептунові» боком вилізуть, вам дуже швидко свято Нептуна влаштують, віриш, ні?

— Вірю. Мене з роботи виженуть…

— За що? За те, що не заважав працівникам міліції виконувати службові обов’язки? — кутик рота Корбута знову скривився, окреслюючи посмішку. — Тепер, Сашко, мене послухай: якщо в тебе виникнуть ці проблеми, дзвониш особисто мені. Номер телефону я запишу. І свято Нептуна не відміниться, коли з тебе бодай преміальні знімуть. У вас тут виплачують преміальні?

— Коли як…

— Вважай, що ти, Сашко, під моїм особистим захистом. Капітан Корбут, шосте управління, «шістка», знаєш, що це таке? У нашій конторі словами не розкидаються. Тебе, Сашко, взагалі весь УБОЗ захищатиме. Ти ж нам сьогодні допоможеш, чи ні?

Сашко вимучив на обличчі посмішку.

— Отак, питання вирішено, — Корбут дружньо ляснув його долонею по плечу. — Хто сьогодні в барі — Люба, Марина, Галка?

— Галя і Свєта, їхня зміна.

— Давай Галку сюди, але Боже тебе збав щось бовкнути, Сашко. Я можу тобі довіряти?

Хлопець мовчки кивнув і вийшов у бічні двері, звідки чулася приглушена музика.

— Ти справді часто сюди ходиш, — зауважив Притула.

— Тобі, Притуло, як оперативникові, так само треба стати своїм хоча б в одному популярному в місті притоні. Бачиш, як корисно, — Корбут знову глянув на годинник. — Дівчатка наші часу гаяти не люблять, час — це гроші, а отже, прибудуть вони сюди за п'ятнадцять хвилин. — Ви вдвох, — він кивнув Притулі та Деревію, станете тут, біля входу, і затримаєте дам. Їх туди взагалі пускати не можна.

— Затримати? — перепитав Деревій.

— Не в тому значенні, — виправився Корбут. — Заверніть, хай собі їдуть звідси на хрін, не буде їм тут сьогодні заробітку.

— Вони сюди на хрін і прийдуть, коли не сказати більше, — Сташенку ставало дедалі веселіше. Його веселого настрою ніхто не підтримував. З боку здавалося, що решта чоловіків трималася аж надто зосередженою.

Сашко повернувся в супроводі товстенької коротко стриженої дівулі у джинсах та кофтині, поверх якої вона начепила фірмовий, синій у горошок фартух з написом «Neptun» у верхньому правому кутку.

— Ой, драсті! — вона, здається, щиро зраділа, побачивши Корбута.