Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки
- Автор: Васильченко В’ячеслав
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ПВД «Твердиня»
- ISBN: 978-617-517- І25-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки». Краткое содержание книги:
…З давніх-давен вовки несли велику загрозу людині. Хоча й натерпілися від неї також. Дійшло до того, що в багатьох країнах вовка занесено до реєстрів охоронюваних тварин. Але ця охорона часто формальна. Через збитки, яких зазнають від вовка мисливські угіддя, відбувається його нелегальний відстріл. Так що нашому вовчику-братику не позаздриш.
…Найкращий спосіб полювання на вовка — це облава. Їх проводять у вересні-жовтні, саме тоді, коли вовчі виводки зосереджені біля лігвища. А з кінця липня облавне полювання застосовують так: у цей час молоді вовки починають вити, відгукуватися на виття старих, досвідчені вовчатники теж підвивають, у такий спосіб виявляючи виводки.
З прапорцями полюють на вовка по снігу, особливо по пороші. Вистежують місця залягання, а потім обтягують червоними прапорцями. В місцях імовірної появи вовків усередині облоги за метрів двадцять-тридцять маскуються стрільці, а з протилежного боку пускають нагоничів, що стукають по деревах. Загледівши прапорці, вовки йдуть визначеною ними дорогою й опиняються під прицільними пострілами. Уся хитрість полягає в тому, що вовки через прапорці виходити не наважуються. Стріляти у вовків найкраще картеччю. Полюють на них також капканами.
…Популяція вовка останнім часом постійно зростає. Якщо на вовка не полювати (а під час полювання найчастіше здобуваються агресивні тварини), то з'являється шанс появи особин, що бачитимуть у людині здобич. Адже фізіологічні особливості людини перетворюють її на доволі легку поживу для хижака. Саме так відбувалося в післявоєнний час.
Вовк — мисливець хитрий. Він чітко визначає, хто з людей для нього небезпечний, тому атакує зазвичай жінок і дітей.
Треба розрізняти дві категорії великих хижаків — людожери й хворі. Наприклад, хвора на сказ тварина, нападаючи на людину, зазвичай завдає не надто суттєвих поранень. Така людина виживає. Напад людожера має зовсім іншу мету: він атакує людину, щоб її з'їсти».
— А сьогодні вовк міг би напасти на людину, скажімо, в лісі?
— Всяке може бути. Тут треба враховувати, які фактори діють, які мають вищий рівень активності, які спрацювали швидше. Хоча статистика про напади вперто мовчить (принаймні останніх років з двадцять), трапитися може все. Скажімо, в Росії тільки за один 1896 рік зафіксовано більше тисячі випадків. Або, наприклад, у повоєнні роки в Станіславській області, де трапилося кілька таких нападів. Але то раніше.
Часто розповіді про вовків-людожерів — усього лише передані з вуст у вуста байки. Там десь вовки загризли людину. Ти бачив? Ні. Проведено експертизу? Ні. Тоді чому ти вирішив, що це вовки? Більше нікому. Хоча, повторюся, трапитися може все.
— І таке? — поклав фотографію вбитої Ольги Довгань.
Микола Степанович узяв і підніс ближче. Але розглядав без окулярів.
«Дивно, — подумав Богдан, — у такому віці й такий зір. Мабуть, дідусь і зараз би в око білці влучив».
— І таке теж, — віддав фото. — Взагалі, упоратися з людиною вовку абсолютно під силу. Але, швидше за все, цей вовк тренований на вбивство. Звичайний діяв би інакше. Інстинктивно рвав би все підряд. А тут, — вовчатник знову подивився, — зроблено все без зайвих рухів. А чому ж чай не п'єте?
— Ви так цікаво розповідаєте.
— Я можу байки травити ще дуже довго. А чай вичахне. — Дідусь відпив. — О, майже холодний.
— Нічого, — узяв свою, з олімпійським ведмедиком, Лисиця. — Холодний теж смачний…
Їдучи в тролейбусі, дивився у вікно, але думав не про побачене. Про почуте.
«Значить, „наш“ вовк — зовсім не випадковий. А якщо припустити, що дресирований, але втік від хазяїна й опинився в лісі? Може бути, але малоймовірно. Надто вже випадкова випадковість. Щоб усе зійшлося в одній точці. Хоча…»
«Як відомо, під час проведення ініціації посвячуваного юнака в сакральному лісі піддавали страшним фізичним тортурам-випробуванням. Це могло бути обрізання, відтинання пальця, вирізання шматків шкіри тощо. Його морили голодом і спрагою, або ж навпаки — давали вживати напої наркотичного характеру, могли піддавати символічним німоті чи осліпленню. Такі маніпуляції з фізичною сутністю вводили юнака в специфічний стан забуття, що для нього нічим не відрізнявся від смерті. У кожному разі, ініціант був переконаний, що пережив справжню смерть і народився новою істотою, минулого й рідних для якої не існувало. Відгомін ритуальної смерті, ритуальних випробувань знаходимо в казці (здебільшого чарівній): „Сидить собі голий — бо на ньому що було вбрання, погнило вже, може, він цілий рік був у рибі“ („Казка про Івана Голика і його брата“); „Розібрався він, уліз у молоко. Розкипів чисто. Самі кості осталися“ („Стрілець“); „Змій зарізав його, зложив у мішок… прив'язав його до коня та й пустив“ („Настасья Прекрасна“); „Коли лізе дідок маленький, а борода на сажень волочиться. Як ухопив Вернидуба за чуба та й почепив на гвіздок. А сам усе, що було наварене, виїв, випив, у Вернидуба зі спини ремінь шкіри видрав та й подався“ („Котигорошко“).