Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки

«…У радянські часи за вбитого вовка давали сто карбованців — серйозні на той час гроші. На них можна було легко прожити місяць. Та ще й відкласти дещо. За шкуру лисиці платили від ста до ста п’ятдесяти. Оце підхід. А тепер що? За лисицю не платять зовсім, а за вовка — від тридцяти до сорока гривень. Хіба це гроші? Хто ж за них на сіроманця піде? От і зростає поголів’я.

…Колись раніше мисливці-вовчатники, або, як їх ще називають у народі, „вовкодави“, були кастою обраних і жили за відповідними законами. Скажімо, вони не могли свої магію, силу, знання й уміння передавати стороннім. Мусили шанобливо ставитися до вовка, їм заборонялося погано про нього думати, говорити лихі слова. Вовчатник мав володіти найдостовірнішою і найґрунтовнішою інформацією про вовків. Він повинен самостійно провести посвячувальний ритуал, пожити якийсь час недалеко від вовків, побути в безпосередньому контакті з ними, уночі посидіти біля їхнього лігва чи здобичі, навчитися розуміти вовчу мову, вміти читати їхні сліди. Мусив не боятися вовка, а зустрівшись, показати психологічну перевагу. І обов'язково мав здобути звіра. Одне слово, ти повинен продемонструвати силу, незламний і могутній дух. Тільки тоді вовк поважатиме тебе. У народі високо цінувалися мисливці, які здобули вовка (особливо ж — вовка-людожера). Їм підносили подарунки, віддавали почесті.

…У наших казках лисиця зображується хитрункою, яка легко будь-кого (особливо тупого вовка) обведе круг пальця. Але сучасні спостереження за вовчою поведінкою говорять, що він своєю хитрістю, а точніше — „розумом“, давно перевершив руду мудрагелиху. Та й виживають найхитріші з найхитріших, найспритніші з найспритніших. Ті, хто пристосовується до нових умов. Вовча спритність, розум і сміливість доходять до того, що деякі з них можуть легко зайти до села і там вполювати собі здобич.

…В основному вага дорослого вовка — 40–50 кілограмів, а довжина — 100-140 сантиметрів (без хвоста, зрозуміло). Самки зазвичай дрібніші. Хоча цей показник може досягати і 70–80 кеге. Такий розмір укупі з великими іклами й сильними щелепами роблять вовка мисливцем зі значними можливостями. Йому під силу здолати навіть дорослого лося чи коня. Водночас вовк має змогу тривалий період існувати взагалі без їжі. Харчується ссавцями, але може вводити до раціону також птахів. Відомі випадки, коли вовки розривали й собі подібного. Це може статися з тим, хто виявиться слабішім у поєдинку голодних хижаків за здобич або одержить каліцтва в сутичках самців під час гону. Найбільше вовк полюбляє копитних (лосі, олені, кабани). Характер і склад їх виду багато в чому визначає спосіб вовчого життя. Помічено, що вовки щеняться найчастіше на тих територіях, де зосереджуються копитні. Хоча вовк може харчуватися й дрібними ссавцями, а також ягодами, комахами. Маючи такий великий вибір кормів, демонструючи надзвичайно пластичну поведінку, вовк легко пристосовується до будь-яких умов існування. Він чітко використовує невміле випасання худоби, ферми й хліви, що недбало охороняються. Також серед привабливих об’єктів — скотомогильники. Вовк не вбиває заради вбивства. Його мета — здобич, яку потім з'їдає.