Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
«От гади! — подумки лайнувся Тарас, притискуючись до гранчастих, тесаних з бука одвірок. — Так можна загинути ні за цапову душу. І від кого? Од якихось боягузів!»
— Пане господарю! Не дурійте. Пустіть бідного подорожнього… — загукав Сокрута, гупаючи у двері ногами. У колибі зашепотіли, і незабаром забряжчав засув, відхилилися двері.
— Що за дідько пізньої пори швендяє? — незадоволено буркнув господар. — Заходьте, коли ваша ласка.
Сокрута переступив поріг. За дубовими столами на довгих лавках сиділи напідпитку чоловік десять-п'ятнадцять. Трохи осторонь за столиком з тендітними ніжками, застеленим мережаною скатертиною, допивали пляшку горілки двоє чоловік літ під сорок. Один з них мав повні масні щоки і тлусте черево, кілька разів обмотане райдужною крайкою. Його товариш — навпаки, худорлявий, з надмірно розвиненими вилицями, з темним лицем.
Присутні з неприхованою цікавістю дивилися на Сокруту, міряли його посоловілими очима з ніг до голови і були готові, як прикинув Тарас, будь-якої хвилини скочити з місць.
Лише хазяїн колиби, зайшовши за облавок, здається, ні на що і ні на кого не звертав уваги.
— Мені чогось гарячого, якщо є, — сказав, звертаючись до нього, Сокрута. Той швидко застукав рахівницею.
— Два червінці, — відповів.
Тарас витяг з кишені пакунок новеньких грошей і дав хазяїну два червінці. Од столика з тендітними ніжками відійшов худорлявий чоловік і наблизився до Сокрути.
— Томась, перевір його! Трусони догори ногами! — загули навколо.
— Що за пташка?! — вилиці у Томася заходили вгору-вниз.
— A-а! Місцеве начальство, — прагнучи бути спокійним, мовив недбало Сокрута. Хоч з виду Томась був схожий на конокрада. — А ти, факт, прокурор, — кивнув Тарас на худорлявого. — Що ж, законові я підкоряюся… Правда, не завжди, — тут же поправився Тарас і подав Томасеві якийсь папірець.
— Симон Колиба, — вголос прочитав той. Потім щось пробубонів і додав: — Родом з Теребовлі, значиться. А топає з Сибіру. За що сидів?
— Якщо прокурор, то знаєш. Там написана стаття, пункт… І головне — не втік, а відбував від дзвоника до дзвоника.
— А скільки золота набухав? Грошви? Ну?! — визвірився Томась, скреготнувши зубами так, що аж хазяїн колиби пригнувся.
— Вивертай кишені. Роздягайся! Буду промацувати!
— Ах ти, паскуда! На мене, на Симона Колибу, гримати! — Тарас що було сили вдарив Томася в сонячне сплетіння. Але той, на здивування, лише поточився і звіром пішов на Сокруту. Інші з'юрмилися у кутку, спостерігаючи за поєдинком. Певне, Томась був найсильніший і найзавзятіший серед них, бо інакше зразу поспішили б йому на допомогу. А то всі стояли непорушно, мовляв, впорається сам.
Томась наступав, а Сокрута задкував повз облавок, не знаючи, що діяти. Коли він дістався бочок, що стояли під стіною в залі, звідти несподівано вискочив хазяїн колиби і вдарив Тараса пляшкою по голові. Кров змійкою потекла за вуха, помережила ліву щоку Тараса, виступила червоною плямою на комірі його білої вишиваної сорочки. Сокрута, мабуть, одразу не збагнув, що то кров, бо помацав розбиту голову рукою й, відчувши на пальцях липку рідину, підніс руку близько до очей. Щось загрозливе було в його поставі, аж Томась зупинився і закляк на місці.
Мертва тиша запала навколо.
Відтак Томась вихопив тесака і пішов на Сокруту. Тарас не розгубився, вдало вибив з рук бандита ніж, стрибнув на Томася і, затиснувши його голову на своїх грудях, прагнув зігнути його. Нарешті це йому вдалося і тоді, тримаючи зігнутого Томася за ноги, відірвав його від землі і щосили посадив на бочку. Днища в бочці як не було, а Томась, сполотнівши, повалився на долівку.
Тарас не встиг й повернутися, як на нього навалилося чоловік п'ять. Череватий, одсунувши свій столик у куток, уважно спостерігав за поєдинком. Через кілька хвилин у колибі було все потрощено, а ті що билися, лежали посеред зали і важко стогнали. Жоден з них не піднімався. Тоді череватий підскочив до Томася, що лежав оддалік, і всадив йому ножа в спину. Нараз прибулець, що назвався Симоном Колибою, підвівся і, спльовуючи криваву слину, стояв серед хати, похитуючись. Він не був схожий на себе. Обличчя розпухле і закривавлене геть, навіть, здавалося, без очей… Невже він зможе ступити крок? Невже він бачить? Череватий знову сів на стілець, лячно стежачи за кожним рухом незнайомця.