Анабазис. Похід 10000 еллінів

/5/ Коли приблизно настав час останньої варти[156] і залишалося ще досить часу, аби в темряві пройти рівнину, тоді за поданим усно сигналом елліни знялися з місця і, йдучи вперед, на світанку дійшли до гори. /6/ В цей час Хірісоф вів військо, командуючи своїм загоном і всіма гімнетами, а Ксенофонт разом із гоплітами ішов позаду, не маючи біля себе жодного гімнета, бо ж, мабуть, не припускалася якась загроза нападу з тилу під час сходження в гори. /7/ Хірісоф вибрався на вершину раніше, аніж вороги помітили його. Потім він повів військо далі, і загони, рівномірно просуваючись через гору, ішли слідом за ним у села, розташовані в ущелинах та гірських схилах. /8/ Кардухи[157] позалишали свої оселі і разом з дружинами та дітьми подалися в гори. Тож у селах можна було набрати вдосталь продовольства, а також знайти багато бронзових виробів. Проте елліни не брали нічого з цього. Так само вони не переслідували людей, не кривдячи їх з тих міркувань, що кардухи як вороги царя, можливо, дозволять еллінам пройти через їхні як дружні краї. /9/ Одначе продовольство, якщо траплялося, брали, маючи в ньому потребу. Проте кардухи не відгукувалися на виклики і не подавали жодних знаків свого місцезнаходження. /10/ А коли останні елліни вже в темряві спускалися у село з вершини гори — через вузькість проходу підйом і спуск тривав у них цілий день, — тоді на них напав загін кардухів. Кардухи вбили і поранили кількох чоловік, хоч їх було небагато; річ у тому, що поява еллінського війська виявилася для них несподіваною. /11/ Але якби їх у той час зібралося більше, то, мабуть, шкоди було б заподіяно неабиякої. Цю ніч елліни, таким чином, провели у селах, а кардухи, розвівши скрізь у горах багаття, перегукувалися один з одним.

/12/ З настанням ранку еллінські стратеги й лохаги зібралися і вирішили йти вперед, взявши із собою лише необхідну кількість витривалої худоби, решту ж залишити, а також відпустити нещодавно взятих у полон рабів. /13/ Річ у тому, що велика кількість в’ючної худоби і раби уповільнювали просування вперед, а приставлені до них солдати не могли брати участі в битвах; крім того, така кількість людей вимагала подвійних запасів провіанту і вдвічі більше підвод для перевезення, а багатьох бранців ще й доводилося вести як здобич. Про це рішення сповістили військо через оповісника.

/14/ Після сніданку елліни відбули в дорогу, а стратеги стали у вузькому проході, і, якщо знаходили у вояків якусь річ, яку згідно з наказом треба було залишати на місці, вони відбирали її, а солдати не перечили, за винятком тих випадків, коли кому-небудь вдавалося сховати якогось вподобаного хлопчика або вродливу жінку. Впродовж цього дня вони йшли, то затіваючи сутичку, то проходячи спокійно. /15/ А наступного дня була страшна негода, попри це, треба було рушати далі, бо бракувало достатньої кількості провіанту. /16/ Хірісоф вів військо, а Ксенофонт командував задніми частинами. Тим часом вороги дошкуляли: оскільки ж дорога проходила крізь вузини, то вони, підбігши впритул, стріляли з луків та пращ. Елліни відганяли їх і потім знову відходили від них, а це уповільнювало рух, тому Ксенофонт часто вимагав зупинити все військо, коли вороги не відставали від нього. /17/ Хірісоф, коли йому про це доповідали, зазвичай зупинявся, та одного разу не виконав вимоги і швидко повів військо уперед, віддавши наказ іти за ним, з чого стало ясно, що трапилося щось особливе. Оскільки ж не було жодної змоги наздогнати Хірісофа й довідатися про причину його поквапливості, то просування ар’єргарду почало скидатися на втечу. /18/ У цей час через таку поспішність загинули звитяжець-солдат, лаконець Леонім, пронизаний стрілою в ребро крізь щит і шкіряний панцир, і Басій-аркадець, у якого була прострілена наскрізь голова.