Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Та підозру спричиняють не лише результати конкретних борців. Колективні результати різних гуртів сумоїстів також виглядають ірраціонально. Тоді як борці з одного гурту, перебуваючи в загрозливій ситуації, виступають напрочуд добре проти борців з якогось іншого гурту, вони зазвичай виступають напрочуд погано саме тоді, коли виступають проти борців, котрі самі тепер опинилися в загрозливому становищі. Це свідчить про те, що фальшування певних змагань може організовуватися на найвищому рівні цього виду спорту — приблизно так само, як організовувався обмін балами під час змагань фігуристів на Олімпійських іграх.
Жодного разу жоден з японських борців сумо не був офіційно притягнутий до відповідальності за фальсифікацію поєдинків. Зазвичай посадовці з Японської асоціації сумо відкидають такі звинувачення як фабрикації з боку чимось незадоволених колишніх учасників змагань. Навіть одні лише слова «сумо» і «фальсифікація», вимовлені публічно, здатні призвести до страшенного скандалу на загальнодержавному рівні. Тому коли під сумнів ставиться чесність їхнього національного спорту, японці, як правило, займають захисну позицію.
Проте звинувачення у фальшуванні матчів час від часу все ж таки потрапляють до японських мас-медіа. Ці рідкісні медіа-буревії дають додаткову можливість визначити потенційний рівень корупції в царині сумо. Зрештою, прискіплива увага засобів масової інформації створює потужний стимул: якщо борці сумо справді займалися фальсифікуванням поєдинків, то вони, можливо, стануть значно обережнішими, якщо на них налетить цілий рій журналістів із телекамерами.
І що ж трапляється в таких випадках? Дані свідчать, що під час турнірів, які проводяться відразу ж після того, як були озвучені звинувачення у фальшуванні, борці «7:7» перемагають лише в 50 % своїх поєдинків проти опонентів «8:6» замість типових 80 %. Можна пояснювати ці дані як завгодно, але вони неминуче вказують на одне: важко стверджувати, що поєдинки борців сумо не фальсифікуються.
Кілька років тому двоє колишніх борців сумо виступили з масштабними обвинуваченнями у фальшуванні поєдинків — і не тільки. Окрім шахрайських матчів, заявили вони, в сумо буйним цвітом квітнуть наркоманія та сексуальні оргії, хабарництво й несплата податків; а також там мають місце тісні зв’язки з якудзою, тобто японською мафією. Ці двоє чоловіків почали отримувати телефонні дзвінки з погрозами; а один із них сказав друзям про побоювання, що його може вбити якудза. Однак вони не відмовилися від своїх планів провести прес-конференцію в токійському Клубі іноземних кореспондентів. Та незадовго до її проведення ці двоє чоловіків померли — буквально з інтервалом у кілька годин — в одному шпиталі й від одного респіраторного захворювання. Представники поліції заявили, що нічого підозрілого тут не бачать, і розслідування не ініціювали. «Видається дуже підозрілим, що ці двоє чоловіків померли одного й того самого дня в одному й тому ж самому шпиталі, — заявив Міцуру Міяке, редактор журналу про сумо. — Однак ніхто не бачив, як їх отруїли, тому ці підозри підтвердити неможливо»27.
Була їхня смерть невипадковою чи не була, але ці двоє чоловіків зробили те, чого жоден борець сумо не спромігся зробити раніше: вони назвали імена. З двохсот вісімдесяти одного борця, охопленого вищенаведеною інформацією, вони точно вказали на двадцять дев’ять борців-шахраїв і на одинадцятеро тих, хто, за їхніми словами, залишилися непідкупними.
Що ми отримаємо, взявши до уваги ці свідчення двох викривачів під час аналізу результатів поєдинків? У змаганнях між двома ймовірно корумпованими борцями той, якому загрожувало зниження в рейтингу, перемагав приблизно у 80 % випадків. Однак у критичних поєдинках з імовірно чесним опонентом такий борець не міг виступити краще, ніж прогнозували його попередні показники. До того ж коли ймовірно нечесний борець виступав проти опонента, якого двоє вищезгаданих викривачів не назвали ані продажним, ані непідкупним, результати були приблизно такими ж спотвореними, як і тоді, коли в поєдинку зустрічалися двоє корумпованих борців — і це свідчить про те, що більшість тих борців, чиї імена не були названі конкретно, також були шахраями.
Тож якщо і борці сумо, і шкільні вчителі, і батьки, що користувалися послугами дитсадка — всі шахраюють, то чи маємо ми на підставі цього зробити висновок, що схильність до шахрайства є рисою, внутрішньо притаманною всьому людству? А якщо це справді так, то наскільки виразною є ця схильність до корупції та шахрайства?