Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

Правдою є те, що спорт і шахрайство ідуть пліч-о-пліч. Це пояснюється тим, що до шахрайства зазвичай вдаються тоді, коли бачать перед собою чітко окреслену і яскраву мотиваційну лінію (наприклад, лінію між перемогою й поразкою), а не якийсь там нечіткий розмитий стимул. Олімпійські спринтери та важкоатлети, велосипедисти на змаганнях Тур де Франс, футбольні нападники та бейсболісти із сильним ударом — усі вони, як ми переконалися, готові ковтати будь-які пігулки чи порошки, аби забезпечити собі перевагу над суперником. І шахраюють не лише учасники змагань. Спритні баскетбольні менеджери намагаються поцупити символи й емблеми суперників. На зимових Олімпійських іграх 2002 року французького та російського суддів спіймали на тому, що вони намагались обмінятися балами заради того, щоб забезпечити представникам своїх країн призові місця. (Чоловіка, який організував цей обмін балами, відомого кримінального боса з Росії Алімжана Тохтахунова, підозрювали також у фальсифікації результатів конкурсів краси в Москві).

Зазвичай атлета, спійманого на шахрайстві, осуджують, але більшість його фанатів щонайменше поблажливо ставляться до його мотивів: йому так хотілося перемогти, що він порушив правила. (Як сказав колись бейсболіст Марк Грейс: «Якщо ти не шахраюєш, ти не прагнеш перемоги»). Водночас атлет, який вдається до шахрайства заради власної поразки, приречений пройти надзвичайно болісне коло спортивного пекла. У 1919 році бейсбольна команда Chicago White Sox, змовившись із власниками тоталізатора, програла свої ігри у Світовій лізі (саме тоді до неї й пристала назва Black Sox[3]). І про цей прояв шахрайства й аморальності й досі добре пам’ятають навіть не надто палкі прихильники такої гри, як бейсбол. Баскетбольну команду Сіті-коледжу, яка брала участь у чемпіонаті Нью-Йорка і яку вболівальники любили за розумну й агресивну гру, одразу ж зненавиділи, коли 1951 року виявилося, що кілька гравців цієї команди брали гроші у мафії за те, що «зрізали» очки — навмисно кидали м’яча повз кошик, щоб допомогти шахраям змінити ставки на очікувану різницю в рахунку гри. Пам’ятаєте Террі Маллоя, нещасного колишнього боксера, якого грав Марлон Брандо у фільмі «У порту» (On the Waterfront)? На думку Маллоя, усі його біди почалися саме з того бою, у якому він навмисне програв. А коли б він цього не зробив, то міг би пройти до наступного кола змагань і поборотися за чемпіонський титул.