Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Рече йому смерть:
— О злий чоловіче! Ци не било ті літ, місяцей, дній, годин і часов, коли ти розкошував в гордості своїй і в бучності пивав, їдав, гайнував, а на бога небесного і на смерть єси не пам’ятав і з свойого скарбу господу богу нічого не справив. Бив тобі час на покаяніє. Але ви єсте чоловіці лукавії, хитва-вії, несправедливії. Коли вам якая біда ся станет, або хороба, альбо який припадок, то ви бога святого просите, аби вам погодив і полівив, а по том бога забудете і на смерть не пам’ятаєте і лжете з богом.
Рече рицер:
— О смерте, госпоже, пані моя! Маю скарбу досить, злата і сребра, каменія дорогоцінного, перла криштальовії, женчу-гу і інших достатков много. Прошу тя, пані моя, ходи зо мною до мойого дому і набери собі скарбу досить, колько хочеш. А мні єще потерпи, за чим ся покаю гріхов своїх.
Рече йому смерть:
— Глупий чоловіче! Коби я скарби брала, то би і земля не могла їх вимістити. Порожняя твоя бесіда.
Рече пан смерті:
— Пані моя, єще ті повім слово. Прошу тя до свойого дому на гостину любую і утішную. Нехай ся з тобою навеселю. І нехай дома умру, аби мя присмотріли мої любії приятелі і слуги, аби мя ту звірове і потята не з’їли.
Рече йому смерть:
— Все то твоя порожняя бесіда. Не потребую я нікогда жадної гостини і бенкетов. Там мні гостина, где єст плач, сльози і крик по мертвом. То моя робота і потіха.
Рек рицер:
— О смерте, пані моя! Єще ті повім єдну річ. У тебе ніст мужа, а у мене ніст жони. Поберімося. Ти єстесь сильная, а я также рицер моцний, і будеме панувати на сем світі без клопоту.
Тут ся смерть розсміяла і рече:
— Дурний і безумний чоловіче! Що се ти говориш? Коби я потребовала собі мужа, то би-м я не такого смердуха при-яла — альбо цесаря, альбо кроля, або царя. Але нікгди не потребую собі мужей навіки. Уже ся, чоловіче, не виман-тиш у мене. Сонце юж тобі потемніло, день твой кончиться.
Тут рицер, зомлівши, упав із коня на землю.
Станет із плачем говорити:
— О смерте злая! О смерте глухая! О смерте сліпая!
О смерте немилостивая! О смерте нежалосливая! О смерте, жовніру неупрошений! То ся не могу у тебе упросити і умолити, але виджу, іж ту ся мушу под твою острую косу нахилити. О смерте, смерте, то-сь мя, такого славного, без вісті несподіване застала і зо всього мя обідрала.
А по том уста ся йому замкли, і больше юж ніч не говорив. І жили його подревніли. А смерть, приступивши, утяла йому голову косою [і] невидимо [ю] стала.
Видівши то, хлопець побігл до полати його і повідив поги-біль пана свойого злую. Плакав і повідав вшитко по ряду, що ся стало над паном.
Спитавши то, слуги і приятелі його здумілися і скочили по тіло його. А коли там прийшли, ано тілько хробори його лежать, а тіло його звірі обнесли і потята. І принесши хробори рицерові, погребли без тіла.
І бив там страх на вшитких.
А хлопець то вшитко розповідав по доводу, що ся стало і що ся чинило.
І так ся скончав оний пишний рицір і злий. Пан злий зле погинув, і слава його со шумом погибла.
О братіє! Коль страшная і лютая смерть грішним, а праведним сладка і легка! Богу же нашому слава во віки віком. Амінь.
СКАЗАНІЄ
о ЄДНОМ ЦЕСАРІ IOBIAHI,
КОТРИЙ БИВ ПОДНІС ПИХУ ПРОТИВКО БОГУ, КОТОРОГО БОГ КАРАВ,
Бив єдин цесар кгрецькой, на ім’я Іовіян. Барзо бив пре-можний, і потужний, і'грозний, і в достатку гойний і в багатстві. Слуги мав барзо препишні і гойні, препоясані пояси золотими, пишно, гойно, збройно і в усім барзо пристойно.
І єдиного [разу], лежачи на ложку своєм, оний пишний
і преможний цесар мислить сам собі, рекучи:
— Хто ж мі може противним бити? Маю досить всякого
статку, можності, скарбов, панства, достатков, багатства,1 слуг препишних. Не єст мні ровнішого на землі, крем бога.
І поднеслося серце його у пиху великую і гордость.
А по том казав слугам і панству свойому коні сідлати.
І поїхав у поле на вадацтво.
А коли били у полі, повелів бог моцно слонцю печи горя-честію своєю. І стало моцно слонце гріти і палити цесаря. Іншим слугам не било ніч, которії при нім били, але цесареві зле било, зле ся діяло, і з великої горячесті до смерті йому приходило.
І видів кроль у полі воду, і рек до слуг своїх:
— Станьте ви ту, а я пойду купатися, бо мі єст зле; а скупавшися, приїду к вам, бо як ся не скупаю, то умру.
І поїхав сам єдин. І приїхав до води, ізсів із коня і прив’язав його до копія, а сам, розебравшися, ускочив у воду, став ся купати довольно.