Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
А она посмотрить і на того, [і на того], а по том рекла:
— Все мі здаєт, же тот мой пан єст. Але то мі дивно, іж то єсте оба єднакі. Бог знає, що то ся чинить.
А по том хлоп’ята, вийшовши, познали і, увидівши Іовіяна, отця свойого, прибігли радосно- і познали його.
Теді ангел рек:
— Отож пан твой, которий тепер прийшов од свойого сповідника.
Узявши теди ангел цесаревую за руку і цесаря Іовіяна за другу руку, дав йому жону у руку і станет говорити:
— ^Прийми свою жону, і діти, і столицю цесарськую а не подносяйся од того часу у пиху і не ровнайся ко богу небесному. А то єси добре учинив, іж то єси покаявся і сам себе осудив. А до того єще єси до сповіді удав і тот гріх одпоку-тав єси сеї ночі. І єще ті много помогла молитва того духовного, которий ся молив до господа бога і пресвятої богородиці. А я стеріг столиці твоєї, і панії твоєї, і діток твоїх. А тебе то бог видав бив на покаяніє. Прето ж поліпшайся... Я бо єст ангел божий, хранитель твой і сторож душі твоєя.
По том до панов:
— Ото єст пан ваш, которому єсте присігали. Того слухайте і вірне йому служіте. Я бо єстем ангел божий.
А по том рек:
— Майте ся горазд, бог з вами.
І то рекши, блиснув, яко блискавиця, і невидимо бисть — иойшов в небо. А одіння царськоє зоставив посреді панства перед Іовіяном.
І дався чути голос з високості, глаголюще:
— Возьми, сине, одіння, котороє ємь ті у полі бив узяр у тебе.
І ту Іовіян прославив небесного бога і пресвятую бого-родицю, матер божію. І став по том побожний і смирен і доконав в добром покою живота свойого у добрих учинках
і справах.
Богу же нашому слава во віки віком. Амінь.
ГІСТОРП,
СПИСАНІЇ ВКРОТЦЕ ДЛЯ ЛІПШОЇ ПАМ’ЯТІ, О П0НЦІАН1, ЦЕСАРУ РИМСЬКОМ, ЯКО СИНА СВОЙОГО ДІОКЛЕЦІАНА ДАВ БИВ В НАУКУ СЕДЬМОМ МУДРЦЄМ, І ЯКО СИН СМЕРТІ МАЛО НЕ ЗАЖИВ ОД ОТЦЯ ПРЕЗ МАЧОХУ, А ВИБАВЛЕН БИВ ПРЕЗ УЧНЕВ СВОЇХ ОД ТОГО ЧУДНИМИ ПРИПОВІСТЯМИ ТАКИМ СПОСОБОМ
Понціан, кроль римський, мів сина єдного Діоклеціяна і...* єй дав його до науки седьмом мудрц[єм].
[Ті вчили] його през сім літ.
А кгди поняв Понціан-цесар жону собі другую, которая почала мислити, як би сина його, що в науках, обачивши, уморити, аби потомок з неї дідицтво отримав по отці.
І упросила штучне, аби цесар сина свойого казав припровадити к собі.
" І послав.
Мудрці, услишавши, гляділи на звізди, єжели би щасливий приїзд бив їх із учнем до цесара, і постерегли смерть сину цесарському.
Чого ся Діоклетіян доглядів.
Але, кгди ся там приїхавши, през сім дній здержить, би жадного слова не мовив, тогді може бити здоров, що тиж і виконав.
Видячи теди цесар гості здалека, потикав їх з великим тріумфом.
А учневе, обачивши, зрадилися, би ся кгде зостати і радити, як би то вибавити од смерті Діоклеціяна, бо юж то мусі-ле бути, і на седм дній затрималися особне, і оному мову заповіли.
А кгди приїхав, отець його вітав.
А он ся тілько кланяв, а не мовив [...]*
Мачоха, взявши його на [...] * випитуючися розуму, для чого би мовчав; і так заведши, милуючи його барзо, взяла ца-ловатп і намавяти, аби з нею гріх створив.
Он, збороняючися, бинамні на то не позволив.
Она, видячи то, взяла на собі кошулю драти, волаючи і шарпаючи обличчя своє.
А кгди цесар услишав, вшедши, питав, що би ся діяло, она фальшива невіста а цесарова, розплакавшися, мовила, якоби її син цесарський хотів згвалтити і одіння подрав, силуючи, для чого ся боронила.
Що видячи, цесар гнівом запалився і казав його обвісити.
Але, то слишачи, римляне жаловали і цесаря розмовили, би не зараз так ганебною смертю син його гинув, але аж би правом осужон.
І так до другого дня казав його до темниці всадити.
Цесарова, то услишавши, взяла плакати, ускаржаючися на пана, іж злочинці о неї на одволоку пустив, і не хотіла ся втішити.
Для чого сам цесар її розмавяв.
Она му там приточила первшую приповість, мовячи:
— Будет вам, пане, конечне так, яко ся нікгдись придало древу старому доброму з древом молодим, котороє чоловік мів в огороді барзо доброє, і красноє, і дивноє, іж од його овоцу немощнії, їдячи, уздоровялися, і як по тім под ним обачивши малоє древо, казав і тоє кохати і остерігати. Іж не могло рости за великим, хотіли поправити і, зрадившися, обрубали розки старого древа, би сонце доходило і малого. По тім до того пришло, же і все стяли. По тім і малоє усхло. За що всі проклинали оного чловєка. Так і ви, пане, єстесте, яко древо, од которого убогії ратунок мають, і син ваш, яко малоє древо, аби през нього не однята била моць ваша, яко розги, по тім і персона ваша би не зепсованна била, яко оне древо, би сам на столиці вашей кроліовав. Теди пораду даю, абись його казав, яко неприятеля, згубити.