Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
І ту єдин слуга змилувався над ним, дав йому плахту прикрити наготу його.
А по, том стало мислити княжа:
— А то ємь шаленого хлопа всадив у темницю. Йому ся там стане [щось злого] і умре, то мой гріх буде.
І казав випустити і вигнати [його] із замку.
І рад бив Іовіян, бідний цесар, оной плахті, сівши, ледво що жив. То його сродзе збито. І плакав такого нещастя свого.
Будучи такий, монарха мислить собі, що маєт далей чинити. А по том рек:
— Пойду просто до свойого города, до своєї королевої, чей мя познаєт, і діточки мої.
І, вставши, пойшов.
І, прийшовши до ворот городових, станет торкати, аби йому одтворено било.
Слишавши то, страж рекли:
— Хто єст? І чого вночі ходиш?
А он їм рек:
— Я єстем цесар ваш Іовіян. Ідіте рихло до кролевої а повіжте їй, нехай мі вишлет сукні, бо ємь стратив із пригоди.
Страж, видівши чоловіка у плахті, збитого, кирвавого, пойшли у полату до кроля і стануть говорити, рекучи:
— Найясніший цесарю, пане наш! Щось за хлоп у плахті, збитий, кирвавий, стоїть у брамі і послав нас до цесаревої, аби йому вислали сукні. Повідаєт ся бити цесарем.
Слишавши, ангел казав його привести пред себе.
А коли Іовіян бив на своєм замку, тут ся пустив на нього його пес коханий — зскочив на нього, коли били не слуги оборонили, то би його бив із’їв, бо його не познав.
А коли войшов до сіней, тут соків його, котрого сам на своїй руці ношивав, тот ся його напудив і, урвавшися, став його крилома і нігтьома драти і бити в лице його.
Увойшов он і сів на паланок.
А коли Іовіян бив увойшов у полату, ано увидів, ангел сидить, барзо препишно убраний, ано при нем сидить цесарева, жона його власна.
Видівши то, Іовіян здумівся і мислить собі:
— Що то ся стало?
Рек до нього ангел:
— Хто ти єст? І чого ту ходиш ізвлаще уночі?
Іовіян рек:
— Я єстем Іовіян, цесар. І моя то єст столиця і пані.
Рек ангел до цесарової:
— Повіж, моя наймильшая, которий би з межи нас двох най єст?
А она со гнівом рекла:
— Що-сь ти мене, як дурня, звідаєш? Чому з мя сміх чиниш перед панством? Уже то з тобою живу літ 18, і синов маємо, а ти мя ід кому ровняєш? Не чини із мене сміх! Бог тя скаре!
І, поплакавши, рече:
— Яко живо, не знаю того шаленика. Не знаю, чи чоловік то, чи мара якая увойшла у полату нашу і хочет нас із’ю-дити.
По том ангел рек до маршалка і до всіх панов, котрії там при нім били, і до слуг:
— Повіжте мі правду! Кому-сьте присігали? Ци мні, ци тому дурному і шаленому хлопу?
А пани і слуги рекли:
— О найясніший цесарю вельможний, пане наш милостивий! Ми твоїй милості божили тебе по бозі до смерті за цесаря мати і наше здоров’я за тебе покладати і при тобі стояти. А того ми шаленика, яко живі, не знаєм, ци чоловік то єст, ци мара.
За тим рече ангел до Іовіяна:
— Що ж ти тепер гадаш, шалений хлопе?
І казав його покоєвим бити, нещасного, і його конем, которим завше їжджовав, на котором в той час бив, коли шати ізгубив — і казав його до коня за ноги ув’язати і по всьому місту волочити.
І сродзе його конь ізбив і плахту на нім подрав, волочивши його по всьому місту.
І стануть покоєвії єдин ко другому говорити, рекучи:
— Не лишайме ми шаленого хлопа на дорозі под ногами, але верзім його у гной, нехай там з лихом лежить.
І так, покинувши його, лишили у гної.
І ту бідний Іовіян лежачи, мислив собі, із плачом рекучи:
— Що маю тепер чинити і до кого ся удати?
Намислив собі пойти до пустельника, у которого ся завше
сповідав. І, вставши, пойшов у тоту пущу, где той пустельник мешкав.
Прийшовши под келію, ано єще той пустельник не спить, богу ся молить.
Іовіян став торкати у вокенце.
Калугор, то почувши, здумівся, що би [то] мало бити, і хто ту вночі ходить, і ніколи того не бивало.
По том і другий раз поторкало і станет говорити:
: —'Отче СВЯТИЙ, ОДТВОрИ МІ. •
А калугор рек:
— Хто ти єси,— рече,— і чого ту вночі ходиш?
А цесар бідний рек:
— Я єстем Іовіян-цесар, син твой духовний. Маю до тебе пильну потребу.
: Сповідник, слишавши [то], біг борзо до окенця, а коли окенце одтворив, увидів чоловіка страшного, у плахті, крвавого, збитого і, не познавши його, борзо окенце за-творив.
І станет його проклинати:
— Во ім’я отця і сина і святого духа, амінь! Ізгинь од мене, злий, нечистий душе проклятий! Одкуду прийшов єси іскушати мя тут?
Бідний Іовіян єще ся горше зафрасував, що маєт чинити. По том станет із плачом говорити, рекучи:
— Отче святий! Змилуйся надо мною! Не єстем дух нечистий, але єстем цесар, син твой духовний. Одрікаюся со-тоні і молюся отцю і сину і святому духу. Прошу тя, отче, єсли мі не ймеш віри, а ти вислухай скрузь стіну сповіді моєї, єще перших моїх гріхов, котрих ємь ті ся сповідав пред тим і тепер мі ся погріша стало. І вислухай, що то ся надо мною стало, як бог святий скарав [мя] за мою пиху і гор-дость. Зле мі ся, отче святий, стало. Змилуйся, для Христа небесного!