Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
А коли зазоряло, задзвонено до костела. Стали ся люде і панство збирати, бо била неделя. По том кроль, убравши ся, пошов із панством до костела. Шати на нем кролевськії, дорогії, а шапка цундрава, барзо старая. І чудовало ся вельми все панство тому, що то ся чинить. І сам маршалок дивуєть ся, которий то хоще кроля отроїти.
Прийшовши кроль до костела, сів у кріслі високо і смот-рить по всіх людей товариша своєго.
По том якогось часу, не борзо, увойшов і злодій до костела. Станет пильно смотріти, на ким би могл свою шапку познати. По том посмотрить на маїстат кролевський, ано увидів шапку свою на королі. І убоявся, і мислив собі:
— То конечне хтось то подслухав нас уночі із товаришом моїм, що єсьме бесідовали, і удав то королеві. Або мой товариш сам мене удав.
По том кроль, увидівши товариша свойого, познав його по своїй шапці і рад бив вельми товаришеві. І послав слуг своїх, аби його вартовали пильно.
А коли било по службі, казав кроль просити того чловєка за собою до полати своєї на обід.
Хлоп ся збояв і мислив собі:
— Тепер мі горкий обід.
А коли кроль войшов у полату, казав увести до себе і злодія. І били там самі двоє.
Рекл йому кроль:,
— Не бойся, товаришу милий! Я днесь кролем, а вночі бив-єм злодій. Я єст твой товариш, которого ти по лиці ударив. Але я ті того прощаю. Не бойся, не гадай нічого злого. Ти єст мой вірний приятіль. Єдно тя прошу: єсли то єст правда, що мя мой маршалок хоче днесь отровити, будеш од мене великую ласку мати.
Тут ся йому злодій у ноги поклонив і рек:
— О найясніший кролю, пане мой! Одпущай, твоя милость, мою злость, бо я розумів, же тото простий хлоп зо мнов ходить. А то, пане мой, єст то правда, іж то твоїй милості зготовлено отрову. Але ся не бой, я тебе пораджу, як маєш із тим чинити.
По том кроль казав йому дати шати дорогії, і посадив його попри себе вмісто гостя, і казав йому дати пити.
Тут йому рече товариш:
— Кролю милий! Такова єст на тя порада маршалкова із жоною його, іж то коли тя зазовет до себе на гостину, дасть тобі чашу золотую першую. А буде пильно тя просити із своєю панею, аби-сь ти за їх здоров’я тую чашу ізповнив. Але ти, кролю милий, не слухай їх лукавствія, хоч би тебе як лестили. Але ти його самаго пригрози, свойого злого ворога, що тобі ізготовав, нехай то поживе.
А коли кроль сидів у столу, прийшов маршалок, станет кроля просити до свойого дому на гостину. Уставши, кроль пошов і узяв товариша свойого вмісто гостя. І коли там сів кроль, станет теди перед кролем маршалок со женою своєю, почнуть його віщовати розмаїтими слови лесними, яко вороги лукавії.
А товариш йому рек потиху:
— Кролю милий! Єсли хоч здоров’я своє заховати, не слухай їх лукавствія.
По том маршалок, узявши злотий погар у руки, поставив перед кролем, з лютою трутизною, смертельним ядом змієвим. І, поклонившися, станет його барзо умильно а розмаїто просити, аби то за їх здоров’я і за їх любов тую чаш> ізповнив.
А кроль, узявши тоту чашу, поставив її пред маршалка, станет говорити, рекучи:
— Мой наймильший слуго! Дякую ті за такую вашу любов і приязнь противко мні. Але то іначе й не может бити, єдно ти мусиш до мене, пана свойого, перше поклонити за доброє здоров’я, а я по том поклоню до твоєї панії.
Рек маршалок:
— Кролю милий, не приналежно мні перше од кроля з королевського погара пити, бо то вашей милості насипано во ім’я кролевськоє.
А кроль йому рек:
— Юж ти на тоє нич не гадай. Коли я тобі позваляю, мусиш то учинити. А єсли бе-сь не хотів, то мой міч, а твоя шия.
Тут ся кроль на нього опалив і розказав слугам своїм :ілстати його од двері, аби не утік. А сам рече:
— Юж ти мусиш пити, єсли ти мі вірний слуга, або горло своє утратиш.
Тут ся маршалок убояв і мислив сам собі:
— Єднако юж мні живому не бити, хоч пити, хоч не пити.
Узявши погар у руки з трутизною, став пити не по волі,
і рече:
— Уживай то сама, душе, що єси била пану зготовила.
То рекши, випив тоту злую, лютую трутизну. А скоро
випив, зараз упав і здох, і став ся пукати люто.
Видівши то, кроль похвалив небесного бога. А жону його казав розволочити коньми по полю. І побив ворогов своїх. А товариша свойого учинив маршалком. Посадив його на вшитком том панстві, учинив його першим по собі і шановав його барзо пристойне, як своє здоров’я.
І жив кроль в радості великой, у годності, у щастю, в мирі, в добром покою. Доконав живота свойого, умер смертію великою, славною, яко кроль і монарха великий, і погребен з честію великою.