Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Слухай же ти, що ся стало над цесарем пишним.
Прийшов так ангел його хранитель, во вшиткім йому по-добний, як зростом, так позором, лицем, бесідою, а узяв на себе одіння царськоє і, всівши на коня його, приїхав до слуг. А слуги і панство поклонилися йому як цесареві і не познали його, хто єст.
І рек ангел до панов:
— Не час маємо до вадацтва, ідіме додому.
І поїхали додому з поля.
Прийшовши ангел на палац, сів яко цесар із цесаревою, із панами.
А цесаря зоставили на полі голбго.
У якийсь час, накупавшися, цесар Іовіян вийшов із води, ано не знайшов ні шат, ні коня: зостав чудом голим на полі. І злякся бідний — не знає, що чинити. Став ся сердити вельми на слуг, що його лишили, і мислить імстити велико на них і много. Мислить много, где би ся діти і где пойти, бо встид єст великий. Мусив ночі ждати. А коли било позно, став мислити, єда пойти.
І рек сам собі:
—- Не учиню іначей, єдно пойду до свойого старого судді. Той мі дасть шати і коня, і я, прийшовши, буду слуги карати горлом.
А, вставши, пойшов.
І, прийшовши до міста, почав торкати у ворота, аби йому одтворено.
Увидівши, варта станет його питати:
— Хто єст?
А он їм рек:
— Я єстем цесар Іовіян. Повіжте панові своєму, нехай мі дасть сукні і коня пойти на палац, а то ємь стратив з пригоди.
Прийшовши, слуги повіли то пану, рекучи:
— Пане наш, то якийсь хлоп шалений голий стоїть у воротах і просить твоєї милості за сукні і за коня, а пові-даєт ся бити цесарем.
Слишавши то, пан зачудувався, що ся дієт:
— Цесар наш на столиці, а я тепер недавно од цесаря.
І повелів його пустити перед себе.
А коли його приведено пред пана, увидів його судія, не познав. Станет на нього пльовати, рекучи:
— Ізгинь од нас, дябле проклятий, душе нечистий. Явно ся єси показав, хто ти єст.
А он йому рек:
— Що ті ся стало? Аза-сь ти не знаєш мене, іж то я єстем, цесар Іовіян? Дай мі коня і шати, бо єм стратив з пригоди.
Рече судія:
— Слиши ти, хлопе шалений! Як ти ся смієш звати кролем нашим, а наш кроль на столиці сидить, і я тепер од нього? Слухай, ти, хлопе, як вижу, не зайдеш ти ся аби-сь не бит. Не зови ти ся кролем!
І розказав його слугам моцно бити карбачами.
Л слуги, яко то дворяне, раді тому били — били його як сами хотіли. Аж до крве бивши його, витрутили за ворота
Там пишний цесар, лежачи, плаче таковой ганьби своєї. І мислить собі, що маєт чинити и где ся маєт діти. А по том умислив собі:
— Єст єще у мене єдино княжа, которого є-м я учинив княжатем, у котором я ся кохаю. Єжели мя тот познаєт, і дасть мі сукні і коня дойти на столицю. Але тут слугам моїм, скоро прийшовши, кажу їх постинати, що мя лишили у полі на біду. І судію того із панства ізвергу, і слуги його, которії мя били, кажу їх четвертувати.
А так, уставши, пойшов до другого міста, до свойого коханого княжати. А сам весь крві ізплив.
Прийшовши до брійни, почав товкати, аби одтворено йому било.
Слишавши то, страж питав його:
— Хто ти єст? І чого вночі ходиш?
Іовіян рек:
— Пустіть мя, я єстем Іовіян, цесар. Іду до княжати свойого коханого.
Страж, видівши його всього кирвавого, рекли:
— Не єст ти чоловік, але ти є-сь шатан.
Побігши, повіли то княжаті, "рекучи:
— Пане вельможний, щось за чоловік стоїть у ворот, проситься, аби-сьмо пустили його до тебе. І повідається бити цесарем, але єст голий і весь у крві.
Слишавши то, княжа і почудувався. Казав його пустити і дознати, що то єст такого.
А коли його пущено, скоро його увели у світлицю, видівши княжа його, злякся; став на нього пльовати і заклинати, пекати, рекучи:
— Ізгинь, шатане, душе нечистий!
А цесар рек:
— Не єст я дух нечистий. Я єсмь цесар ваш Іовіян, которий єм тя учинив княжатем і в тобі ся кохаю. Що ті ся стало? Пам’ятайся! Дай мі коня і сукні дойти до дому полати моєя, а то ємь стратив все із пригоди.
Слишавши то, княжа рече:
— Вижу я, іж ти єст хлоп шалений. Не дармо, як вижу, тебе бито, хлопе шалений. Бо ти якийсь п’яниця — одежду єсь із себе пропив, а другоє в карти проіграв. А до мене єси прийшов одежди справувати і коня? А не відаєш, ци підеш одтоль і піший у здоровлю, без коня! Що кажеш, іж єсь мя учинив княжатем? І сам єси голий як бубен. А я тепер повгодини од цесаря, а цесар, його милость, із цесаревою, сидить на столиці. Не з горазду тебе бито, що єсь ледве із душев утік
Та й ту не буде без того, аби-сь не бив бит. Як ти ся смієш звати цесарем, бо то горлом важиш?
І розказав слугам бити його моцно а, бивши, казав його в темницю всадити і казав йому дати хліба і води.