Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
А жовнір рече:
— Єсли би ти бив non правдивий, а ти би мя не проганяв з церкви од молитов, але єще би мя благословив і покріпив. А то вім, іж ти єст чорт, не non. А я одтоль до самого світа не пойду, бо то мі дано за покуту.
І пережегнався крестом сам, а по том верг крест на того попа і рек:
— Во ім’я отця і сина і святаго духа! А ти, попе, ірци: «Амінь, а дяблові нехай буде у зуби гарячий камінь».
Скоро то рек, а диявол пропав, і свічі загасли. А жовнір похвалив бога і познав, іж то все диявольськоє прохирство. Укріпився богом святим моцно.
Єще ся диявол учинив єдним гайдуком і, прийшовши, свічею станет перед ним і почнет йому говорити:
— О пане наш! Що ті ся стало, що ту чиниш у той пустой церкві? А тото не знаєш, іж то твоя пані сестра умерла? Іди ти борзо до дому!
А он його пофукав і залаяв, рекучи:
— Злий чоловіче! Іди собі до дябла! Єсли моя пані сестра умерла, вольно то пану богу. Я її не оживлю. Я одтоль до світа не пойду, бо мі то дано за покуту.
І пережегнав його крестом. А диявол щез.
Бив теж диявол у великом клопоті по нім і не промислив, що єще на нього за покуси вистроїти мав. Учинився панею його і узяв на руки цеглу вмісто дитяти і, прийшовши, свічею став перед нього. Почнет з плачем говорити, рекучи:
— Боже тя побий, злий чоловіче! Що ті ся стало? Подобно ти ошалів. Чого ту ночуєш і що ту робиш у той пустой церкві руськой? Ліпше ті тота пуста церков, аніжли місто і замок? Я сама і тота дитина, син твой. А того, необачний чоловіче, не знаєш, іж то повміста згоріло? І ти би у той церкві згорів, кгди би не люде єя угасили. А тепер на остаток і замок наш ізгорів і вшитка наша худоба. Що било, то все погоріло, тілько я сама з дитиною утекла з огня. А сестра твоя умерлая.ізгоріла. Що ж тепер будеме чинити? Устань а іди одтоль!
Ту його мало диявол не пере [ль] стив. А по том ся закріпив моцно богом святим і рек до неї:
— Цить ти, мавпо, не плач! Єсли будемо годні, дасть нам бог опять маєток. їдь собі преч од мене, бо ті дам у кгембе. А я одтоль до світа, яко живо, не пойду, бо мі то дано за покуту.
І ту стоячи, диявол рек з плачем:
— О злий а небачний чоловіче! Юж я з тобов больше жити не хочу, а йду преч од тебе. А дитину перед тобою мечу на твою душу.
То рекши, ударить дитиною моцно о землю.
А в том часі когути заспівали а дияволи пропали. А жовнір юж бив вольний од покус диявольських. А одержав од бога сім корун єдної нощі, то єст сім звитязтв над диявол. І видержав правдиве покуту. А коли став світ, уставши, станет смот-ріти дитини, а но цегла лежить на землі. А коли одтворив двері, ано і конь його стоїть, як бив поставив звечора, і церков не горіла. І, сівши на конь, видів місто все ціло і замок. І, приїхавши на замок, ано все добре знайшов: а сестру живую, і жону, і дитину.
І прославив господа бога, і повідав то все, кде ночував і що ся над ним тоєї ночі чинило. І став в руськую віру. І тоту церков окрасив розмаїто.
Богу же нашому слава во віки віком. Амінь.
СКАЗАНІ Є
О ЄДНОМ РИЦЕРІ СЛАВНОМ, КОТОРИЙ НАДІЯВСЯ НА СИЛУ СВОЮ
І ПРОБАЛОВАВ ЩАСТЯ СВОЙОГО ВОЄВАТИ ІЗ КАЖДОМ,
А НА OCTATOK ІЗ СМЕРТНО
В землі грецькой бив єдин славний рицер, на ім’я Севіян, которий бив барзо модний і препишний а в рицерстві потужний.
І єдиного часу, справивши банкет барзо пристойний і гойний, з розкошами барзо великими, і запросивши приятелей, сенаторов і панян вельможних, сидівши при обіді, мовить тії слова:
— Мої милії приятелі і сенатори! Ци єст моцний хто і сильний і рицерний на сем світі, як я?
Мовят овії молодії сенатори:
— Не єст, вельможний пане, такого на сем світі потужного, модного і рицерного, як ваша вельможность.
А єден старець мовить:
— Вельможний, милостивий пане і рицерю славний! Єст смерть моцніша і славніша од всього світа, бо она поби-раєт королей, царей, рицеров славних і воїнов потужних.
Он зараз того пофукав і сказав собі коня сідлати. І, узявши із собою єдного хлопця і всю рицерськую зброю, поїхав у поле. 4
І мовить тії слова:
— Пойду я шукати тоєї смерті, ачей би она і зо мною ся побила!
І ту, божіїм повеленієм, явилася йому смерть видимо на полі, страшна, яко ніхто: сама з костей, голіната, сакгата, головата, кострубата, витрісковатая, зубатая; а носить із собою все своє оруддя — кривую косу острую, довгий міч, пилу, серп, рискаль, мітлу.
Видівши то, рицер скочив ко неї конем. А конь ізбоявся, ізфукав і не смів ко неї пойти.
Видівши то, рицер рече ко неї:
— Хто ти єст, і що такоє за чудо мні ся показало на том диком полю пустом?