Перспективи Української Революції

Постава большевиків супроти останніх проявів усамостійнювання польського комуністичного режиму та безоглядне здавлювання визвольної революції в Мадярщині роз'яснили низку проблем, які стосуються до питання т. зв. еволюції й демократизації большевизму та до питань протибольшевицької боротьби.

На перший погляд може здаватися, що постава Кремля до згаданих тенденцій у Польщі була подиктована цілком іншмми, протиставними цілями й діючими в большевицькій системі пружинами, ніж у випадку Мадярщини. Тому дехто й думає, що за таким наглим перескоком большевицької тактики — від поступливости супроти розвитку подій у Польщі до скрайньої брутальиости супроти мадярського повстання — мусять стояти якісь далекойдучі внутрішні переміни, зокрема ж персональні пересунення у большевицькій верхівці. Але коли при цьому взяти до уваги послідовність большевицької імперіялістичної політики, приходимо до висновку, що в обидвох цих випадках большевики діяли за одним генеральним пляном. Це не виключає того, що в гру можуть входити теж внутрішні потрясення в большевицькій верхівці. Але це були б хіба похідні явища, радше наслідки, а не головні причини застосування тих двох протилежних тактик.

Від самого початку окупації цих країн аж до останнього періоду т. зв. відсталінізації у відношенні до Польщі й Мадярщини большевицька Москва проявила цілком тотожні цілі загарбницької політики й застосувала однакові методи. Революційне кипіння в Польщі й вибух революційної боротьби в Мадярщині зродились одночасно, на однаковому підґрунті. А про методи большевицької реакції в обидвох випадках вирішувало одне й те саме колективне керівництво КПСС.

Теж нема підстав думати, що застосування двох різних тактик було наслідком зміни в міжнародній ситуації, у зв'язку з воєнними діями Ізраїля, Франції й Англії проти Єгипту. Ці дії, щоправда, в морально-політичному відношенні створили догіднішу ситуацію для московського хижацького нападу на Мадярщину. Але Кремль добре знає настанову політики західніх держав і враховує за певний фактор, що під теперішню пору вони не здобулись би на ефективну, мілітарну акцію в обороні здавлюваної большевиками визвольної революції будь-якого поневоленого Москвою народу, теж тоді ні, коли б не було злощасного епізоду в Єгипті.

Отож, якщо розвиток подій в Мадярщині мав в оцінці Москви подібне значення як розвиток у Польщі, тоді не було б такої ріж-ниці в большевицькій реакції. Коли ж у цих двох випадках Москва зайняла, — як на большевицькі норми, — діяметрально протилежні постави, то це вказує найвиразніше, що для неї це були дві цілком різні, в своїх наслідках протилежні справи, не зважаючи на їхню однакову ґенезу. Ця ріжниця оцінок й застосування двох протилежних тактик зображує стратегію большевицької політики у властивій, глибинній, а не сплощеній відбитці.