Українець і Москвин: дві протилежності

На початок не було так–то легко запрягти українців до московського державного воза, бо ще були живі традиції боротьби проти Московщини; українці ще мали живі, сильні почуття своєї вищости над москвинами; огида до тих дикунів була ще глибока в українців. По полтавській катастрофі москвини могли силою, насильством примусити українців виконувати в Московщині обов’язки єпископів, генералів, професорів, адміністраторів, інженерів, але вони розуміли, що методи фізичного примусу могли загострити українську до них ненависть, а це не ворожило добре для їхньої імперії. Треба було винайти менш помітні методи примусу.

Першим кроком в тому напрямі було знищити ВИЩІСТЬ України й українців: вищість суспільного ладу, вищість культурну, вищість економічну. Обернути помалу і непомітно культурну, багату Україну на колонію рабів і джерело сирівців та «гарматного м’яса» для Московської імперії. Це стало святим заповітом і метою ВСІХ москвинів.

Всіх — це значить не лише уряду та Церкви (зрештою, Церква у них була лише частиною уряду), але також і ВСЬОГО московського суспільства, від неграмотного Ванькі починаючи і на університетських професорах та письменниках кінчаючи. Від 1654 року по сьогодні без одної хвилини перерви.

Московський університет світив пусткою, а Київська Академія була переповнена студентами. Хоч москвини і приваблювали українців до Московського університету добрими стипендіями, українці туди не йшли. Отже, треба закрити Київську Академію. Пьотр І наказав у 1709 році кн. В. Ґоліціну зробити «чистку» студентів Академії. В. Ґоліцін із 1100 студентів залишив в Академії 161. Трохи пізніше Єкатєріна II наказала Академії навчати лише московською мовою і приймати до Академії лише дітей священиків, с. т. обернула наш славний університет на заклад для вишколу священиків. Тоді ж вона заборонила приймати до університетів та середніх шкіл діти нешляхетського походження. Навіть до нижчих міських шкіл заборонила приймати дітей селян.

Українська церква за часів Єкатєріни II ще не була змосковщена. Наші єрархи вели, хоч і тиху, але вперту боротьбу проти її омосковлення. Наші монастирі та церковні братства вдержували середні українські школи при кожному монастирі. Московський уряд не почувався в силі закрити ті школи одним наказом і тому видумав інший спосіб їх закрити — відібрати від монастирів економічну основу тих шкіл. Єкатєріна давно вже гострила зуби на наші монастирські землі. Вона написала правителеві України ґрафові П. Румянцеву, щоб він: «…тамашніх нєскалькіх називаємих панов скланіл к падачє чєлабітнай, в каторай ані прасілі би а лучших учьрєждєніях школ» (аналогія до СССР). П. Румянцев подав в 1765 році проект заснування університету в Києві і Чернігові та середніх шкіл по інших містах України. Кошти на їх утримання мали б здобути шляхом секуляризації (відібрання) монастирських маєтків. У 1769 році Єкатєріна відібрала маєтки від наших монастирів, а — ясна річ — відкривати школи і не думала. Що гірше! Наказала викинути Академію з Братського монастиря, де вона була від часів її заснування П. Могилою. 70–літнього митрополита Арсенія Мацієвича, який виступив в обороні наших шкіл, Єкатєріна за «прєвратнає і вазмутітєльнає талкованіє св. Пісьма» замурувала живим у Равельській в’язниці, де він і помер у 1772 році. Пізніше (в 1812 р.) москвини закатували українського архиепископа Варлаама Шишацького «за пратівлєніє імпєратарскаму вєлічєству». Ще пізніше (в 1928 р.) «за пратівлєніє пралєтарскаму вєлічєству» знищили москвини українських митрополитів В. Липківського та М. Борецького. З утратою своїх маєтків наші монастирі не могли вже утримувати середніх шкіл. Так знищили москвини наше середнє шкільництво.