Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
У поїзді він вчинив їй справжній допит, вивідав у неї, що вона робить день у день.
Шиє собі сукні, ходить по крамницях, відвідує хворих у лікарні, грає на роялі, перекладає з французької мови. Вона приробляє трохи грошей, працюючи на одне видавництво. Вечорами вона рідко виходить з дому.
— Розумієте, я так довго жила сама, що вже звикла до цього. Мабуть, у мене відлюдкувата вдача.
— Я цьому не вірю,— сказав Джоліон.— У вас багато знайомих?
— Дуже мало.
На вокзалі Ватерлоо вони взяли кеб, і він відвіз її додому. Міцно потиснувши їй руку на прощання, він сказав:
— Знаєте, ви б частіше приїздили до нас у Робін-Гіл. Сповіщайте мене про все, що з вами трапиться. До побачення, Айріні.
— До побачення,— відповіла вона стиха.
Знову сідаючи в кеб, Джоліон подумав, що треба було запросити її пообідати з ним, піти в театр. У неї таке самотнє, одноманітне, безпросвітне життя!
— Клуб «Всяка всячина»,— сказав він крізь віконце.
Коли кеб виїхав на набережну, якийсь чоловік у циліндрі й пальті швидко пройшов мимо попід самим муром, мало не черкаючись об нього плечем.
«Слово честі, це Сомс!—подумав Джоліон.— Що він тут робить?»
І, зупинивши кеб за рогом, він вийшов і вернувся туди, звідки видно було двері її будинку. Сомс зупинився перед будинком і подивився на світло в її вікнах. «Що мені робити, як він зайде?— подумав Джоліон.— Що я маю право зробити?» Власне, його кузен сказав правду. Вона й досі його законна дружина і не має ніякого захисту від його домагань. «Якщо він зайде,— подумав він,— я теж зайду». І він рушив до будинку. Сомс попрямував до дверей; він уже був на порозі. Але раптом він зупинився, круто повернувся і пішов назад до річки. «Що мені тепер робити?— подумав Джоліон.— Ще кілька кроків, і він мене впізнає». І він кинувся до кеба. Позаду лунала швидка кузенова хода. Але він устиг дійти до свого кеба і сів, перш ніж Сомс вийшов з-за рогу.
— Рушай!— сказав він крізь віконце.
Поряд з'явилася Сомсова постать.
— Кеб!—гукнув він.— Зайнятий? Тут є хтось?
— Так!— відповів Джоліон.— Це ви?!
Побачивши, що на кузеновому обличчі, білому у світлі ліхтаря, промайнула підозра, він зважився:
— Я можу вас підвезти, якщо вам треба в західну частину міста.
— Дякую,— відповів Сомс і сів поряд.
— Я заходив до Айріні,— сказав Джоліон, коли кеб рушив.
— Он як!
— Ви теж приходили до неї вчора, наскільки мені відомо.
— Приходив,— підтвердив Сомс.— Адже вона моя дружина.
Його тон, глузливо скривлені губи збудили в Джоліоні раптовий гнів, але він придушив його.
— Це ваша справа,— сказав він,— але якщо ви хочете розлучитися, то не дуже розумно ходити до неї, правда ж? Не можна вести подвійну гру
— Дякую за попередження,— відповів Сомс,— але я ще остаточно не вирішив.
— Зате, вона вирішила,— сказав Джоліон, дивлячись просто себе.— До того, що було дванадцять років тому, нема вже вороття.
— Це ми ще побачимо.
— Послухайте-но,— сказав Джоліон.— Вона в жахливому становищі, і я єдина людина, що має якесь законне право втручатися в її справи.
— Крім мене,— відповів Сомс,— який теж у жахливому становищі. Її становище вона сама створила для себе; моє становище створила для мене вона. Може статися, що я запропоную їй, щоб, заради її власних інтересів, вона повернулася до мене.
— Що?!— вигукнув Джоліон і аж затремтів усім тілом.
— Не знаю, що має означати ваше «що»,— холодно відповів Сомс.— Ваше право втручатися в її справи обмежується виплатою їй прибутку, прошу цього не забувати. Вирішивши не ганьбити її розлученням, я зберіг свої подружні права і, повторюю вам, може статися так, що я схочу скористатися ними.
— О господи!- вигукнув Джоліон і коротко засміявся.
— Так,— сказав Сомс якимсь мертвим голосом.— Я не забув прізвиська, яке дав мені ваш батько: Власник! Не випадково в мене таке прізвисько.
— Ну, це вже якась фантастика,— промурмотів Джоліон.
Адже не може цей чоловік присилувати свою дружину, щоб вона жила з ним. Хай там як, а такі часи вже минули! І він позирнув на Сомса, подумавши: «Може, це не жива людина, а витвір уяви?» Але Сомс виглядав цілком реально: він сидів поруч, педантично охайний і навіть елегантний, коротенько підстрижені вуса на блідому обличчі, піднята в застиглій усмішці губа відкрила білі зуби. Запала довга мовчанка; Джоліон думав: «Замість того щоб допомогти їй, я тільки нашкодив». Раптом Сомс сказав: