Сага про Форсайтів

Проте у кузенів була ще одна, значно глибша причина для взаємної антипатії,— причина, що її породила невловна родинна схожість, яка, очевидно, дратувала їх обох; а може, її породило невиразне усвідомлення давньої ворожнечі, яка й досі існувала між їхніми паростями роду і про яку вони здогадалися, чуючи то випадкове слово, то побіжний натяк, кинутий старшими. Джоллі, дзенькаючи чайною ложечкою, міркував: «Шпилька в краватці, і його жилетка, і тягуча мова, і азартні ігри,— милий боже, яке це все жахливе!»

А Вел, доїдаючи булочку, думав: «Такий молодий, а такий клятий!»

— Отже, ви побачитеся з своїми рідними?— сказав він, підводячись.— Перекажіть їм, будь ласка, що я б залюбки поводив їх по Брейсноузу, коли у них буде охота його оглянути, — хоч там, може, й немає нічого цікавого.

— Дякую, перекажу.

— А можна запросити їх на сніданок? Мені попався знаменитий служник.

Джоллі висловив сумнів, чи буде у них час.

— А проте ви ж перекажете їм запрошення?

— Щиро дякую,— відповів Джоллі, вирішивши в думці, що вони не прийдуть, але з природженою ввічливістю додав:— Краще ви приходьте до нас завтра на обід.

— Гаразд. Коли саме?

— Пів на восьму.

— У фраку?

— Ні.

І вони розійшлися, відчуваючи один до одного невиразну неприязнь.

Голлі з батьком прибули денним поїздом. Це були її перші відвідини міста спогадів і веж; вона говорила мало і дивилася майже з побожною шанобою на брата, який зжився з цим чудовим містом. Після сніданку вона з цікавістю оглянула його пенати. Вітальня Джоллі була оздоблена панелями, а мистецтво представлене кількома гравюрами Бертолоцці, які належали старому Джоліонові, та фотографіями юнаків, товаришів Джоллі — вони виглядали дещо героїчно, і Голлі зразу ж стала порівнювати їх з тим образом Вела, який зберігся в її пам'яті. Джоліон і собі пильно придивлявся до всього, що свідчило про синові смаки та вдачу

Джоллі дуже хотілося, щоб батько й сестра побачили, як він веслує, отож вони подалися до річки. Голлі йшла між братом і батьком трохи збуджена, бо перехожі раз у раз озиралися і проводили її поглядом. Щоб краще роздивитися Джоллі в човні, вони залишили його біля пристані і перейшли на той берег Стрункий, худорлявий — з усіх Форсайтів тільки Свізін і Джордж були огрядні — Джоллі був другим у вісімці. Він веслував дуже зосереджено й енергійно Джоліон подумав з гордістю, Що його син найвродливіший з восьми юнаків. Голлі, як і належить сестрі, віддала перевагу двом-трьом іншим хлопцям, але не призналася б у цьому нізащо в світі. Річка того дня блискотіла, луки пишалися зеленими барвами, на деревах і досі красувалося золотаве листя. Якийсь незвичайний спокій огортав старе місто. Джоліон пообіцяв сам собі, що коли погода потримається, він на цілий день піде на етюди. Вісімка промчала повз них удруге, прямуючи до пристані. Обличчя Джоллі було дуже зосереджене: він не хотів показати, що задихався. Вони перейшли через міст і почекали на нього.