Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:

Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть… чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони — проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».
1 ... 199 200 201 202 203 204 205 206 207 ... 280
Перейти на страницу:

— То хильнемо й без тебе, — погодився владика.

— Та й без нас, — додав, кивнувши на спудеїв, Тиміш Прудивус. — Нам пора вже рушати.

— Тоді борщу?

— Борщу то й борщу, — погодився Тиміш і витяг ложку. — Для зважливості в дорозі такий мудренний борщик — ого-го!

Мамай посунув на середину стола гарячий казан, що від нього аж дубова стільниця ввігнулась, зняв покришку, і пряна пара козацького борщу вдарила в носи до сліз, аж гавкнув під столом бувалий Песик Ложка.

— Ну що ж… — прорік єпископ і взявся до чарки. — Дай Боже!

Хто хотів, той випив, і всі ті добрі люди, попідкручувавши вуса, щиро заходились коло мудрого борщу.

— Ач! — поважно мовила Явдоха. — Кому ж і їсти мудрий борщ, коли не нам, не сотникам?! — І ненька з виразним побоюванням позирнула на сина, бо знала, звісно, що за пекельна річ — мудрий козацький борщ, якого Михайликові зараз доведеться скуштувати в перший раз.

27

— Та й добрий же борщ! — ледве передихнув старий Гнат Романюк, вимушено помовчавши після першого враження, яке часом буває враженням найдужчим.

— Добрий, — погодився й коваль Іванище. І хоробро сьорбнув іще та й ще.

— От коли б сюди ще й перцю кайєнського, — почухав собі оселедця Козак Мамай. — Коли б…

— Добре й без нього, — зострахнулась Явдоха, з осторогою озирнувшись на сина.

Але пан сотник досить спокійно мовив:

— Глотку… пазурами… чортяка… рве!

— Ого! — погодився, смакуючи, москаль Іванище. І висловив здогад: — Воляка або коняка, гляди, й не здужають цього борщу?

— Сконають, — упевнено потвердив пан єпископ.

— Іменно сконають, — погодився і алхімік Іваненко, входячи до куховарні і знаками заспокоюючи владику, що з небогою все гаразд, що вже спить, мовляв. — Сконають без покаяння! — І він сьорбати заходився мудренний борщ так залюбки, ніби й не було в нім ніякої пекельної сили, бо ж хіміки, нівроку їм, звикають ще й не до таких міцних речей, як перець.

— Сконає воляка, — погодився, старанно кутуляючи погано вварене м’ясо, Романюк.

— Тільки чоловік од нього й здоровшає, — тоненьким від перцю голоском промовив єпископ, бо вже ж одвик за стільки років од щирої запорозької їди.

— Та й чоловік не всякий, — лукаво блимнув Козак на Пампушку, котрий ложкою раз по раз ніби й набирав потроху, але не сьорбнув ще нітрішки. — Доброму лицареві то воно здорово, а от який-небудь…

Пан обозний, щоб уникнути глузування, таки сьорбнув борщу. Очі полізли на лоба, вирячилися, вибалушилися, але зусиллям волі Пампушка примусив себе проковтнути нелюдський наїдок, бо в роті його тримати було ще тяжче, ніж ковтати.

— Доброму лицареві чи ковалеві воно, гляди, й здорово, — повторив Мамай, — а який-небудь шляхтич, канцелярист, паничик пещений, який-небудь угрин або німець, ті, гляди, вмруть.

— Іменно вмруть, — погодився й Гнат Романюк.

— Ні, не візьме німця нечиста сила, — мовив алхімік, — ще чоловік і поздоровшає.

— Ох, — бідкався Мамай, — іще трішки б кайєнського перчику!

— А німчин і без перцю пропаде по третій ложці, — наполягав Романюк. — Я їх натуру знаю: пропаде по третій ложці!

— Гав-гав! — почувши своє ймення, озвався Ложка під столом.

— Чого тобі, друже? — спитав Козак Мамай.

Та Ложка не відповів, тільки з виразним докором поглянув на свого володаря.

— Борщу й тобі?

— Гав-гав! — зрадів собачка.

— Сконаєш, Ложечко, — відмовив Песикові хазяїн, але все-таки жбурнув йому під стіл шматок наперченої баранини.

Але пес, нюхнувши, відскочив і злякано загарчав.

— Навіть собака…

— Боїться!

— А німець не сконає все-таки, — наполягав алхімік. — Вони — вояки справні!

— Чого сперечатись! — кутуляючи тверду від оцту баранину, озвався Мелхиседек. — Зловили ж наші дівчата двох рейтарів? Можна б і спробувати, — і владика тричі плеснув у долоні: — Отче Зосиме, гей!

Коротенький монашок зразу ж виступив на середину куховарні з кутка, де він стояв чи, як він сам казав урочисто: «був присутній», і дожидав розпоряджень.

— До розказу, владико, — схилив голову ченчик.

— Як там німці?

— Мовчать.

— Обоє?

— Мов у роті вода. В одного. В роті. Вода.

— А другий?

— Дурня…

— Що дурня?

1 ... 199 200 201 202 203 204 205 206 207 ... 280
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)