Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:

Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть… чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони — проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».
1 ... 200 201 202 203 204 205 206 207 208 ... 280
Перейти на страницу:

— Вдає. Той. Другий. Цибатий. Дурня клеїть.

— От і приведи лишень сюди отого другого. Та мерщій!

Куценький ченчик уклонився його преосвященству і повагом вийшов.

Прудивус підвівся:

— Нам уже пора в дорогу, — сказав він, і лицедії всі троє, поскладавши біля грудей руки пригоршнями, підступили до архієрея по благословення на дорогу.

— З батеньком ти вже попрощався, голубе? — І архієрей, зволікаючи хвилину розставання, не поблагословив його, а лише поклав молодикові руку на плече. — Ну?

— Ні, владико, — і голос Тимоша затремтів. — Не прощався з батеньком…

— Коли ж? — І пан полковник, розмовляючи, одводив його потроху від печі й від цікавого вуха лицедія Данила Пришийкобиліхвоста.

— Не хоче він мене, мартопляса мерзенного, бачити, ваше преосвященство. Не хоче…

— А ти знаєш, Тимоше… голуб отой, Омельків… прилетів? Без листа прилетів! Голуб!

— Знаю, владико, — озвався нарешті Прудивус, одриваючись од своїх невеселих думок.

— Лишаєш батенька в таку гірку хвилину?

— Я тепер йому стану ще більш осоружним: двоє синів загинуло… люблені. А мартопляс, ганьба його, живий?! Ні… мушу йти геть!

— То слухай же… — І пан полковник, ставши з Тимошем осторонь, швиденько розповів йому про своє писане послання до простих людей України і, доручивши йому кілька важливих воєнних справ — до вірних народові полковників київського та чернігівського, до якихось невідомих спудеєві селян, козаків та священиків, що їх треба було навідати дорогою на Київ, дещо переказати просив і ректорові Києво-Могилянської академії, преосвященному Іоанникієві Галятовському, давньому та вірному прихильникові Москви, що з ним отець Мелхиседек перебував у певній дружбі — ще з часів свого козакування.

Все оце молодикові втовкмачував владика хутко, вже хотів був, нарешті, благословити їх у дорогу, коли помітив, що від мокрих після дощу спудейських кунтушів здіймається легенька пара.

Вони були ще мокрі від зливи, мандрівні лицедії, і на фарбованій підлозі після кожного кроку полишали невеличкі калюжі.

— Перевдягніться, хлопці, — запропонував архієрей.

— Ніч тепла, превелебний пане, — відмовився Йван Покиван. — Та й на довгаля оцього, — кивнув він на Прудивуса, — одежини так зразу й не прибереш.

— Дам йому свого жупана запорозького.

— Однокрилівці ж його, владико, в жупані злапають як стій, — заперечив коваль Іванище. — Вони ж залюбки запорожців саджають на палі.

— А коли надягти кунтуша?

— І з кунтуша — геть душа! — озвався Козак Мамай.

— Нам би їх так перебрати, щоб рідна мама не впізнала, — роздумливо проговорив пан сотник, а Явдоха схвально покивала головою. — Щоб ніяка нечиста сила не зайняла його по той бік озера… — і додав, трішки подумавши: — Може, перебрати б його… за попа?

— Цей недостойний спудей, — докірливо зауважив Данило Пришийкобиліхвіст, — він іще й школи попівської не скінчив. Як же можна…

— А ви його — своєю архіпастирською рукою, владико! — порадив Іван Покиван.

— Гріх! — одмовив єпископ.

— А чи не перебрати нам його, — почав Михайлик, — за німецького рейтара?

— Ого! — здивувався Мамай. — Скрізь пройде так, що ніхто й не вгадає… Ну-ну!

— А двох товаришів своїх, — додав Михайлик, — хай пожене туди, як полонених мирославців.

— Де ж мені взяти німецький шолом? — не дуже приємно вражений такою, як ми тепер сказали б, перспективою, спитав Прудивус. — І забрало ж? І панцир? Наколінники? Щит? Не грабувати ж убитих!

— Ви, владико, веліли ж до цюпи вкинути двох живих німчаїв? — нагадав полковникові новоспечений сотник.

— Їх зараз приведуть сюди, — погодився єпископ, і всі дожовували тверду баранину мовчки, зосереджено поглядаючи на двері.

28

— Баранина не дуже й уварилась, — ліниво жвакаючи щербатими зубами, промовив Іван Іваненко, алхімік.

— В міцному ж оцті й не ввариться як слід, — пояснив Козак Мамай. — Така вже ця страва.

— Сутугувата баранина… — озвався й Іванище.

— Хіба ж це не свинина?! — раптом аж скрикнув Михайлик і закашлявся, бо похлинувся мудрим борщем.

— Хто ж таки варить свинину в козацькім борщі!

— А звідки ж ця баранина? — пополотнівши, спитав пан сотник.

— Зарізали сьогодні барана прездорового, — відповів алхімік.

— Якого барана? Чи не того, бува, що вранці…

— Під вікном у панни Подолянки… — вихопив йому з губи Козак Мамай.

— Знайшли в мішку?!

— Хороший був покійник, — шкилюючи з пана сотника, розгладив вуса Козак.

1 ... 200 201 202 203 204 205 206 207 208 ... 280
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)