Крига. Частини І–ІІ

Крига за вікнами люкса переливалася кутастими хвилями (іноді промайне лютий), а тут, у камінній залі, бурштинові полиски полум’я затоплювали усе теплим воском: і людей, і меблі — таким чином, що навіть грані, чубки й трикутні фризи панелей виглядали напіврозплавленими. Капітанові Насбольдту не доводилося підвищувати голосу, слова спадали тихо, мов сніжинки, на шкіру, на язик, на вуха. Звідти вони чистими струмками текли у мозок.

— Згодом я намагався це осмислити, укласти істинне й хибне згідно з причиново-наслідковими зв’язками. Марні клопоти! Ледве ми увійшли у Данські протоки, ба навіть раніше, коли ми ще стояли на рейді в Кронштадті, Ревелі й Лібаві, вже тоді нам заходилися влаштовувати постійні тривоги й нічні варти, й протиторпедні блокади, сподіваючись підступного японського нападу, а коли ми увійшли в ті протоки, то під час артилерійських навчань настільки розгубились в момент маневру, що «Ослябя» наплив на есмінець «Быстрый», чавлячи йому ніс, а вже незабаром надійшла з копенгаґенського осередку розвідки інформація, що й справді зауважено японські торпедоносці, рибальські човни із замаскованими пусковими пристроями, підводні човни й повітряні кулі, що встановлювали з неба міни на шляху ескадри. Брехня, фантазія? Розвідка флоту й охранка отримали на цю справу півмільйона рублів, тож, може, все вигадали, — а може, й ні, може, й ні. Надходили звіти з наших власних кораблів: про невідомі торпедоносці під вогнями риболовних суден, про шхуни без прапорів, темні нічні силуети. Рожественський наказав спрямовувати гармати на всі зустрічні судна й стріляти в усі кораблі, що перетинають курс ескадри, попри попередження. Так ми пройшли протоки, обстрілюючи судна під нейтральними прапорами. Наступного дня загубилася плавуча майстерня «Камчатка»; вона відгукнулася тільки увечері, доповівши, що втікає зиґзаґами від вісьмох невідомих торпедоносців. Рожественський оголосив бойову тривогу. Середина ночі, Доґґер-банка, темно, хоч ув око стрель, усі чекають атаки. Аж раптом ракета, тіні на воді — ми запалюємо рефлектори. Сам я тоді стояв на кормовому спостережному пункті, витріщав очі, серце калатало, хай Бог рятує. Дивимося: два більших, безліч дрібніших суден, вивчаємо профілі, рахуємо комини, Петро каже так, Іван каже сяк, а Гриша ще по-іншому, але негайно доповідаємо: два торпедоносці атакують флаґманський корабель, і цілий флот преться нам під носи. Ми засвітили всі рефлектори ескадри, розгорілася канонада: снопи світла в пітьмі, вогні із жерл, потворний гуркіт, панічне вишукування обрисів на хвилях, раптом щось випірне з темряви, кілька секунд — і вибух торпеди розірве тебе на шматки. Згодом з’ясувалося, що то лише рибальські траулери й човни. Проте ми встигли відстрелити комин на крейсері «Аврора», мало не вбивши при цьому корабельного попа. Через тиждень завантажуємося вугіллям у затоці Віґо, коли приходить телеграма із Петербурга. Росія й Британія на межі війни, ми розстріляли п’ять траулерів британської рибальської спілки на саму річницю Трафальґарської битви, вбивши рибалок й утікши з місця злочину, не надавши їм жодної допомоги. Юрми марширують Лондоном із вимогою відправити Королівський флот із наказом затопити нашу армаду. Але одразу справа стає ще заплутанішою, бо розгнівані рибалки рішуче свідчать про те, що між ними до ранку кружляв російський корабель-винищувач, ніяк не реаґуючи на заклики й прохання про порятунок потопаючих. Та акурат тоді з нами не йшов жоден винищувач! І що ж? Чи справді напали на нас приховані між англійськими катерами японські кораблі? Було розслідування міжнародної комісії — гадаєте, воно щось дало? Хто нас атакував? Чи бодай хтось нас атакував? Чи рапорти брехали? Бачили ми японців, чи не бачили? Зрештою, я ж там був, сам дивився! То бачив я, чи не бачив? — Чи думав, що бачу те, чого не бачу? — Чи й тепер я тільки пам’ятаю і те, що бачив, і те, чого не бачив, що було й чого не було? З ким була ця битва? Й чи взагалі вона відбулася? Отака то війна без Криги, блядь лживая!