Тягар пристрастей людських

На його рішення повернутися до Англії найбільше вплинуло повідомлення від Леонарда Апджона, що якийсь видавець вирішив надрукувати його вірші. Завдяки дивовижній переконливості критик навіть умовив його заплатити десять фунтів авансом.

— Зауважте, авансом, — наголосив Філіпові Кроншоу. — Мільтон отримав десять фунтів загалом.

Апджон пообіцяв написати від свого імені статтю про поезію Кроншоу і попросити всіх своїх друзів схвально про неї відгукнутися. Письменник удавав, що йому байдуже, однак помітно було, як тішить його думка про галас, якого він наробить.

Одного дня Філіп домовився пообідати з Кроншоу в злиденній їдальні, де той уперто харчувався, але чоловік не прийшов. Кері дізнався, що його не бачили тут вже три дні. Він замовив щось поїсти, а потім вирушив за адресою, яку Кроншоу вказав у своєму першому листі. Знайти Гайд-стрит виявилося непросто. Це була вузенька вуличка з пошарпаними будинками, що тулилися один до одного; чимало вікон було розбито, а потім абияк заклеєно смужками французьких газет; двері не фарбували роками. На перших поверхах розташовувалися вбогі крамнички, пральні, швейні майстерні та магазинчики канцтоварів. На дорозі гралися вбрані в лахміття діти, а стара шарманка скреготіла сороміцьку пісеньку. Філіп постукав у двері будинку, де мешкав Кроншоу (на першому поверсі продавали дешеві солодощі), і йому відчинила літня француженка в брудному фартусі. Він поцікавився, чи вдома Кроншоу.

— Ах, так, нагорі, у затильній кімнаті, живе якийсь англієць. Не знаю, чи вдома він. Якщо хочете його побачити, піднімайтеся нагору й подивіться.