Тягар пристрастей людських

Гранки лежали на ліжку, і, витягнувшись у темряві, письменник міг дістати до них руками. Він показав їх Філіпові, і в його очах зблиснула іскра. Гортаючи їх, чоловік радів чіткому шрифту і прочитав уголос одну строфу.

— Непогано виглядає, чи не так?

У Філіпа з’явилася ідея. Доведеться витратити трохи грошей, а зараз він не міг собі дозволити збільшувати витрати, але, з іншого боку, від думки про економію у нього краялося серце.

— Послухайте, я не можу дозволити вам залишатися тут. У мене є додаткова кімната, зараз вона порожня, але я легко знайду когось, хто позичить мені ліжко. Чи не хочете ви трохи пожити у мене? Тоді вам не доведеться платити тут комірне.

— Ох, мій любий хлопчику, ви наполягатимете, щоб я не зачиняв вікна.

— Якщо хочете, можете запечатати всі вікна в квартирі.

— Завтра зі мною все буде гаразд. Я міг встати вже сьогодні, але полінувався.

— Тоді ви з легкістю переїдете. А якщо погано почуватиметеся, завжди зможете лягти в ліжко, і я догляну за вами.

— Якщо вам так хочеться, я переїду, — погодився Кроншоу зі своєю млявою, але приємною усмішкою.

— Було б чудово.

Вони домовилися, що Філіп забере чоловіка до себе наступного дня. Для цього довелося викроїти зранку годинку, щоб усе облаштувати. Кроншоу чекав на нього, сидячи на ліжку, вбраний у шубу й капелюх, а біля його ніг стояла невеличка потерта валіза, в яку він уже зібрав одяг та книжки: здавалося, наче письменник влаштувався у залі очікування на вокзалі. Побачивши його, Філіп розреготався. До Кенсінґтона вони поїхали в кареті, ретельно зачинивши всі вікна, а вдома хлопець влаштував гостя у власній кімнаті. Рано-вранці він купив собі старе ліжко, дешевий комод і дзеркало. Кроншоу одразу взявся правити гранки. Йому було значно краще.

Філіп виявив, що з письменником легко жити поруч, якщо не зважати на його дратівливість, яка була одним із симптомів хвороби. О дев’ятій ранку в Кері починалися лекції, і друзі не бачилися аж до вечора. Кілька разів він умовив Кроншоу розділити його невибагливу вечерю, але письменник був занадто непосидючий і зазвичай залюбки йшов вечеряти до якогось із найдешевших ресторанчиків Сохо. Філіп просив чоловіка навідатися до доктора Тайрелла, але той уперто відмовлявся; він знав, що лікар порадить йому кинути пити, а саме цього вирішив не робити. Щоранку Кроншоу почувався жахливо, однак опівдні абсент повертав його до життя, а повернувшись додому опівночі, чоловік розпинався з тією красномовністю, яка так захопила Філіпа, коли вони вперше зустрілися. Роботу з гранками він закінчив, і збірка мала з’явитися на світ разом із іншими творами ранньою весною, коли читачі трохи отямляться після лавини різдвяних книжок.