Марина — цариця московська

— Це воля всього московського народу? — приречено запитав цар — по всьому видно було, що він уже стомився і зломився.

— Так, государю, це воля всього московського народу, — повторив йому свояк його. — Ти маєш покласти свій царський посох, а життя тобі московський народ збереже. Якщо послухаєш його і виконаєш волю його.

— Гм... — цар ще кілька разів гмикнув, а тоді раптом кинув свій царський посох. — Карету мені й жоні моїй!

І відразу ж виїхав з Кремля — народ розступився, випускаючи його, і мовчав, але похмуро, — разом зі своєю дружиною до свого колишнього боярського дому. І Русь в один день опинилася ніби без царя. Але так тривало недовго. Василій Шуйський у своєму боярському домі переспав, ніби охолов, заспокоївся, випив доброго вина і вирішив ще за свій посох поборотися. Тим більше, він принародно не зрікався царської влади. Того ж дня він велів своїм людям послати москов­ським стрільцям гроші — заборговане жалування, що його видобув зі своїх особистих капшуків, і закликав стрільців захистити його — законного государя Московської Русі, а бояр-ізмєнніков наказати, позбавивши їх живота. Він уже вірив, що московські стрільці повернуть його на трон, а його противники і змовники будуть належно покарані. На його бік став і патріарх, вимагаючи, аби Шуйський повернувся до царського палацу.

Може б, так і трапилося, якби не Ляпунов. Бунтівний боярин не дрімав. Дізнавшись про звертання Шуйського до московських стрільців, він зі своїми озброєними людьми увірвався в боярський дім Шуйського і заявив, що для заспокоєння народу той має постригтися в монахи.

Негайно! Сієї ж миті — з Ляпуновим були монахи Чудового монастиря, котрі погодилися провести обряд постриження.

Як згадав цар Василій, що він стане таким же розстригою, яким не так давно обзивав царя Дмитрія («Господи, невже це мені за гріхи мої, що я скинув з трону Дмитрія і вбив його?» — майнула розпачлива думка). Якусь мить повагавшись, Шуйський навідріз відмовився постригатися в монахи.

— Не хочеш по своїй волі, зробимо по нашій!

Ляпунов кивнув своїм людям, вони кинулися до царя, схопили його за руки і тримали так міцно, доки монахи Чудового монастиря здійснювали обряд постриження.

— Дякуй Богові і народу, що вирішив не проливати твою чорну кров, не позбавляти тебе живота, а мирно зігнати тебе з царського сідала, званого троном! — насмішкувато вигукнув заводій змовників.

Під час обряду треба було, щоб Шуйський виголошував обітницю, погоджуючись стати монахом.

Шуйський навідріз відмовився давати обітницю і міцно стис тонкі посинілі губи, тільки очі його ще більше сльозилися, і з них падали йому на щоки краплі...

— Розтулити йому рота? — запитав один із людей Ляпунова. — Це ми могем.

— Біс з ним, хай німує, — махнув рукою Ляпунов. — Обітницю замість нього виголосять монахи. Будемо вважати, що Василій Іванович од радощів, що стає монахом, просто онімів.