Марина — цариця московська

Крім того, дослідники забувають, що українське козацтво діяло тут не з власної ініціативи, а йшло в складі польської армії, армії тієї держави, територіальним елементом якої — подобається нам це чи ні — була на той час Україна (Б. Сушинський. «Козацькі вожді України»).

Ружинський не раз рятуватиме Лжедмитрія в тих чи тих битвах, що зчинялися, як він «сидітиме» в Тушино. Так, зокрема, він розбив рать воєводи Андрія Ртищева (козаки не просто тоді перемогли російське військо, а «витяли, мов траву»).

В Тушино почали збігатися російські дворяни, які не визнавали Шуйського за царя, згодом вони подадуться під Смоленськ, де була ставка короля Сигізмунда III, і звернуться до нього з проханням дати згоду на царювання в Московії його сина Владислава.

У царя Василія було малувато сил для боротьби із самозванцем, тож він змушений був звернутися за допомогою до шведів. За це їм довелося віддати Корелу (Кексгольм) з повітом. Корелу шведи взяли, але реальної допомоги Московському царству так і не надали — Шуйський у ті часи тримався при владі лише завдяки своєму племіннику Скопін-Шуйському. Талановитий полководець, вельми популярний в народі, він разом з ополченням на початку 1610 року звільнив північ і велику частину Замосковського краю від військ Тушинського вора та його спільників поляків. Головною силою Лжедмитрія були козаки Ружинського, які відстоювали свою вольницю («У нашого царя, — писатиме один з поляків, — усе робиться як по Євангелію, всі рівні у нього на службі»). Проте коли в Тушині з’явилися родовиті люди, то почалися спірки про старшинство, вигулькнула заздрість, суперництво один з одним — вже було не до походу на Москву, до якої залишалося всього лише якихось 12 верст — усього нічого. Майже півтора року тривало тушинське «сидіння» Лжедмитрія II. І це — за 12 верст од Москви! Чому Тушинський вор не зробив спробу захопити столицю «свого» царства, як ще раніше Болотников, — невідомо. Тим більше, до нього в табір збіглося багато польських, українських, білоруських та руських авантюристів і чимало противників Шуйського (у тім числі й ростовський митрополит Філарет Микитович Романов). Сидячи в Тушині — хоч і мав достатню силу, аби взяти Москву, — Лжедмитрій II закликав народ переходити на його бік. Тим, хто переходив, віддавав землі «ізменников» бояр і дозволяв навіть силоміць женитися на боярських дочках! Швидко його табір перетворився на добре укріплене місто, у якому було аж тісно: 7 тисяч польських воїнів, 10 тисяч козаків і кілька десятків тисяч різного озброєного наброду.