Марина — цариця московська

Шуйський миттєво вловив цю переміну в громадській свідомості і в своїх грамотах почав звертатися прямо до земель, із вмовлянням зберегти єдність і зібратися всім разом. «А если вскоре не соберутся, — писав, — а станут все врозь жить и сами за себя не станут, то увидят над собою от воров конечное разорение, домам запустение, женам и детям поругание; и самим себе будут, и нашей христианской вере, и своему отечеству предатели». (Умілі були писарі в Кремлі, тямили, як складати в даний момент «воззвания» до народу!)

Лжедмитрія почали залишати поляки, які перебігали під Смоленськ до короля Сигізмунда III. Бачачи, що досидівся в Тушині до краху, Лжедмитрій злякався і, перевдягнувшись простим селянином, втік до Калуги, де знову зажив — правда, тимчасово — в розкоші. Б’ючи байдики. Із тих міст, що йому не так давно присягнули, у нього залишилися лише Коломна і Кашира.

Але перестало щастить і Москві.

Весною в Москві скінчився хліб. Новий через облогу підвезти було неможливо. Харчі подорожчали, в столиці почалося хвилювання. Діти боярські та чорні люди приходили до царя з криком: до чого досиділися? Хліб дорожчає, а промислів ніяких немає.

Щоб збити ціни на хліб, Шуйський переконав пустити в продаж хліб із багатих монастирських запасів, що знаходилися у Москві. Це трохи заспокоїло народ. У цей час Скопін-Шуйський з новгородським ополченням і великим шведським загоном генерала Делагарді виступив на допомогу Москві. Одночасно вгору по Волзі виступив з Астрахані боярин Федір Шереметєв, і доля самозванця повисла на волосині. Але тут польське військо під командуванням короля Сигізмунда II обіклало Смоленськ. До внутрішньої смути додалася війна зовнішня. Але Шуйського врятувало те, що Лжедмитрій, покинувши Тушино, перебрався до Калуги. Частина його прихильників подалася за ним, інша частина перейшла до московського царя. Зрештою, Москва звільнилася від облоги Тушинського вора, в березні Скопін і Делагарді врочисто в’їхали до столиці. Цар Василій не мав дітей, але мав двох братів. Старший після нього, Дмитрій, вважав себе спадкоємцем престолу. Але народною любов’ю з усього роду Шуйських користувався тільки племінник Скопін-Шуйський. Руські люди тільки його вважали спадкоємцем і тільки у ньому вбачали свій порятунок. Дмитрій Шуйський, який себе вважав спадкоємцем, затаїв проти племінника ненависть. 23 квітня на хрестинах у князя Івана Воротинського князь Скопін раптом занеміг — пішла кров з носа. До того був здоровий і раптом... Прохворівши два тижні, молодий князь помер. Для Василія-царя це був черговий удар. По Москві, а потім і по Русі поповзли чутки, що молодого князя отруїли, що це буцімто вчинила жона Дмитрія Шуйського, щоб прибрати чоловікового суперника у боротьбі за трон. Цар Василій — а він усі надії покладав на небожа Скопіна — теж зліг. Називав себе нещасливим царем, Богом не благословенним.