Людолови Том 1

Бородавка постояв ще хвилину, похитав головою, почухав потилицю, захоплено посміхаючись, і затупотів до дверей важкими чобітьми.

А Сагайдачний підвівся з місця і стурбовано заходив з кутка в куток.

Не встигли причинитися двері за Бородавкою, як на порозі виріс Свиридович:

— Можна до пана гетьмана? — шанобливо схилив він голову.

— Можна, можна, пане осавуле. Я сам думав по вас послати, — відповів Сагайдачний, але вираз схвильованості не зник з його обличчя.

— Пан гетьман усе ще схвильований, — зітхнув Свиридович. — Розумію і співчуваю. Я тільки раз бачив прекрасну панну Настю, але знаю, що за такі очі можна головою наложити. Бідна! Серце кров'ю обкипає, думаючи, як вона там страждає.

— Так… важко… Але не тільки тому. Щомить нові прикрості. Нелегко гетьманувати на Січі, - відповів Сагайдачний і по хвилі спитав: — Що скажете, пане?

— Гадаю, що моя пропозиція розвіє хмари з чола пана гетьмана, — чемно вклонився Свиридович.

Віч-на-віч із Сагайдачним він говорив своєю звичною вибагливою мовою, не підроблюючись під голоту і більшість січовиків. — Допіру розійшлися від мене курінні отамани. Я скликав їх на маленьку нараду ось у якій справі: чули ми з Танцюрою оповідання Коржа і подумали, що багато води втекло за місяць. Час нам подбати про новий похід на береги Понта Евксінського, а пану гетьманові час подумати й про панну Настю. Човни повернулися з Києва і гниють по затоках. А ловити на них деркунів та плотицю — таке ж безглуздя, як палити з гармат по комашні або сіяти решетом дніпрову воду. Ані користі, ані розваги. Візьмемо щось з вісімдесят-сто човнів, посадимо на них голоту — хай хміль з голови повибивають та здобудуть нам і собі хліба козацького. Надто-бо вони вже галасують та лізуть, де їм не треба.

Свиридович наче читав у душі Сагайдачного. Сагайдачний схопився з місця і схвильовано стиснув йому руку…

— Невже ви так і ухвалили?

— Сливе так. З тридцяти восьми курінних отаманів я запросив тридцять чотири. Таких, як Бородавка, Барабаш та Зануда, нам не треба… Дали згоду тридцятеро. Решта вагається: вони бояться, що не буде куди збути збіжжя. Вони відправляли його до Ак-Кермена[253] і вантажили там на турецькі томбази. Я їх запевняв, що в разі походу саме військо купить для себе все до останнього лантуха: Тут я вже рискнув, не порадившись з паном гетьманом… Вони ще не дали відповіді, але, якщо пан гетьман згодний, я можу зараз дати їм завдаток. Тоді справу остаточно розв'яжемо і завтра вранці почнемо орудувати. Важко це буде. Голота аж зубами скрегоче на пана Жолкевського. Доведеться добре за них узятись, а головне — усунути баламутів та ватажків. Я вже вжив деяких заходів: наприклад, відрядив Балику на розвідку. Хай він докладно довідається, де розташовані польські загони, скільки їх, яка в них армата… Нам це докладно відомо, але… поки він вернеться, справу розв'яжемо без його участі.

Сагайдачний замислився.