Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— А мені, гадаєш, не боляче?.. А сумління мене не катує, казав Сагайдачний, як актор, входячи в свою роль і зливаючись із нею, — коли моя наречена десь ридає в турецькій неволі, муку невільницьку приймає, а я не хочу війську вклонитися, просити, щоб урятувати її. Бо не хочу і не можу я пролити жодної краплі козацької крові задля свого власного щастя, поки не перемогли ми свого головного одвічного ворога. Не хочу розпорошити те, що збираю я для останньої боротьби на життя і смерть. А може, її вже потурчили? Може, зараз, в оцю хвилину, гвалтує її розпусний баша або мурза в своєму гаремі. А я мовчу… І мовчатиму, — скочив Сагайдачний з місця, — тому що в козака одна родина — Запорозьке військо і одна батьківщина — Січ-мати.
Бородавка мовчав, приголомшений, пригнічений. Упустив люльку і не міг її підняти. Сагайдачний раптом виріс в його очах, перетворився на казкового велетня, героя, мученика і страдника за свій обов'язок.
І стиха, відчуваючи, як щось лоскоче йому в горлі, низько вклонився йому Бородавка.
— Прости, батьку… Не знали ми, в думках навіть не було… Та хіба ж ми тебе не любимо й не шануємо!.. Хіба ж ти не наш рідний батько, не наш ватажок? Eгe-гe! Ta весь світ тебе знає й боїться. Сам султан тікав від тебе, киваючи п'ятами. Та горло я тому передеру ось цими руками, хто наважиться про тебе гавкнути зайве, орле ти наш непереможний!
— Ех, синку, — поблажливо всміхнувся Сагайдачний. — Допіру ревів, як бугай, а зараз співаєш акафісти. Іди, дурненький! Час вечеряти. Проспись, а завтра подумаємо, що його діяти… Але Жолкевського нема чого боятися. В нього жменька. Сором козакові тремтіти перед нею. Ми не діти і не курчата перед шулікою.
Бородавка постояв ще хвилину, похитав головою, почухав потилицю, захоплено посміхаючись, і затупотів до дверей важкими чобітьми.
А Сагайдачний підвівся з місця і стурбовано заходив з кутка в куток.
Не встигли причинитися двері за Бородавкою, як на порозі виріс Свиридович:
— Можна до пана гетьмана? — шанобливо схилив він голову.
— Можна, можна, пане осавуле. Я сам думав по вас послати, — відповів Сагайдачний, але вираз схвильованості не зник з його обличчя.
— Пан гетьман усе ще схвильований, — зітхнув Свиридович. — Розумію і співчуваю. Я тільки раз бачив прекрасну панну Настю, але знаю, що за такі очі можна головою наложити. Бідна! Серце кров'ю обкипає, думаючи, як вона там страждає.
— Так… важко… Але не тільки тому. Щомить нові прикрості. Нелегко гетьманувати на Січі, - відповів Сагайдачний і по хвилі спитав: — Що скажете, пане?
— Гадаю, що моя пропозиція розвіє хмари з чола пана гетьмана, — чемно вклонився Свиридович.
Віч-на-віч із Сагайдачним він говорив своєю звичною вибагливою мовою, не підроблюючись під голоту і більшість січовиків. — Допіру розійшлися від мене курінні отамани. Я скликав їх на маленьку нараду ось у якій справі: чули ми з Танцюрою оповідання Коржа і подумали, що багато води втекло за місяць. Час нам подбати про новий похід на береги Понта Евксінського, а пану гетьманові час подумати й про панну Настю. Човни повернулися з Києва і гниють по затоках. А ловити на них деркунів та плотицю — таке ж безглуздя, як палити з гармат по комашні або сіяти решетом дніпрову воду. Ані користі, ані розваги. Візьмемо щось з вісімдесят-сто човнів, посадимо на них голоту — хай хміль з голови повибивають та здобудуть нам і собі хліба козацького. Надто-бо вони вже галасують та лізуть, де їм не треба.
Свиридович наче читав у душі Сагайдачного. Сагайдачний схопився з місця і схвильовано стиснув йому руку…
— Невже ви так і ухвалили?
— Сливе так. З тридцяти восьми курінних отаманів я запросив тридцять чотири. Таких, як Бородавка, Барабаш та Зануда, нам не треба… Дали згоду тридцятеро. Решта вагається: вони бояться, що не буде куди збути збіжжя. Вони відправляли його до Ак-Кермена[253] і вантажили там на турецькі томбази. Я їх запевняв, що в разі походу саме військо купить для себе все до останнього лантуха: Тут я вже рискнув, не порадившись з паном гетьманом… Вони ще не дали відповіді, але, якщо пан гетьман згодний, я можу зараз дати їм завдаток. Тоді справу остаточно розв'яжемо і завтра вранці почнемо орудувати. Важко це буде. Голота аж зубами скрегоче на пана Жолкевського. Доведеться добре за них узятись, а головне — усунути баламутів та ватажків. Я вже вжив деяких заходів: наприклад, відрядив Балику на розвідку. Хай він докладно довідається, де розташовані польські загони, скільки їх, яка в них армата… Нам це докладно відомо, але… поки він вернеться, справу розв'яжемо без його участі.
Сагайдачний замислився.
253
Ак-Кермен — біла фортеця — місто в Бессарабії, тепер Акерман.