Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— А щоб ти не бовкав дурно язиком, як останній собака, — скажу тобі, - Бородавко, що я задумав, — з удаваною миролюбністю й довір'ям сказав Сагайдачний, сідаючи за стіл.
Сів і Бородавка, викресав огню і задимів запашним турецьким тютюном, рештками стамбульської здобичі.
— У Жолкевського не півтори тисячі чоловік, а тільки вісімсот, — почав Сагайдачний. — 3 такими силами йому перекупок ганяти на ярмарках та грабувати по шляхах переїжджих. Сюди він і носа не суне. А магнати з ним ворогують і не стануть під його команду. Отже, нема йому звідки чекати підтримки. Дамо ми міцнішу охорону чумакам, а самі візьмемося до власних справ. Треба нашій сіромі пороху понюхати і досвіду військового набути. А старий чорт тим часом утомиться ганятися за чумаками. Жовніри почнуть ремствувати: утримання їм два роки не сплачено — ось і грабують вони на стації. А наші ж не вівці: око за око — зуб за зуб. Жовнір у дядька — барана, а наш гречкосій — у нього коня. Жовнір у нього корову, а дядько йому кулю. А тут розумні люди та кобзарі підуть по селах, вихваляючи наше життя: і вільно, і сито на Січі, і весело… Забажається й жовнірам нашої каші покуштувати. Почнеться осінь, холод… Половина їх і порозбігається, а пани не люблять взимку воювати, бояться холоду. А наш брат до всього звичний. Отже, ніяких виписчиків не буде.
Бородавка недовірливо тріпнув головою. Мовилося про те, що було стрижнем усього Бородавчиного думання, і хоч він і заспокоївся, але твердо держався свого.
— Е, ні, батьку, ти не відвертай справи вбік. Крім виписчиків, є ще й поспільство. Як йому живеться під панською п’ятою? А козакам, що живуть по панських маєтках, по староствах та крулевщизнах? Адже ж їх намагаються обернути на панське бидло. Який же ти козацький батько, коли ти не дбаєш про них?
Сагайдачний тонко посміхнувся.
— А ти мене питав, чи пам'ятаю я про них, чи ні? Ти гадаєш, що я з панами сват і брат, а я на них готую силу, тільки не хочу закінчити так, як Наливайко та інші. Коли б ще щось путяще з того вийшло… А так… У тебе, Бородавко, голова гаряча, ти з п'яних очей і до пекла полізеш, а я краще спочатку подумаю та на папері підрахую, що і як. Мало ще нас з панами воювати. І гармат у нас замало, і військового ладу ми ще не навчилися. Знаєш, нащо нам походи? Це школа наша. А ось коли набереться в мене сто тисяч добірного війська, підкуреного порохом і загартованого в боях, з доброю зброєю та арматою, — тоді заговорю я по-іншому. Наша сила росте повільно, але невпинно, як дуб. Але, і як дуб, вона міцніша за всіх інших. Очікую я, сплю і бачу вві сні, як збиратиму по полях панські голови. Не швидко вистигне мій баштан, але такий врожай він мені вродить, що тільки дивись. І не самих королев'ят, а й короля Зигмунда спихну я з трону в три вирви. Тільки треба ще почекати, щоб вистигла наша сила, щоб не проливати марно крові. Треба стримувати буйні голови, бо не пани, не коронні гетьмани, — а такі голови, як твоя, можуть загубити нашу волю. Боляче й подумати, до чого можуть призвести завчасні й необачні виступи.
Бородавка навіть люльку вийняв із рота і дивився на Сагайдачного, як зачарований.
— Уже десять років, — провадив далі Сагайдачний з оксамитовими нотками болю й суму в голосі, - день і ніч згуртовую я нашу силу, збираю по зернятку, як скупердяга гроші. І щоб хтось прийшов, розкидав, розвіяв її по степах попелом! Тоді загине наша воля, загине все. Гасиш у собі і біль, і образу. Що ж ти гадаєш: не боляче мені, коли такий вояка, як ти, кидає в обличчя таке підле слово, що ти тут бовкав тому кілька хвилин. І ніхто собі не уявить, що в душі вашого гетьмана.
— Та чого ж ти мовчиш?! Сам на образу напрошуєшся!.. — скрикнув Бородавка. — Хіба ж я задля себе прийшов? Задля цієї ж волі! Треба говорити. Позатикати пельки тим, хто на тебе роти роззявляє.
Сагайдачний знизав плечима:
— Божевільний! Та коли б я таке слово кинув козацтву, так за тиждень про це знала б уся країна від Ворскли до Карпат і від Чернігова до Січі. Довідалися б пани про наші наміри і не чекали б нашого виступу, Розчавили б нас, як жменьку хробаків. Де ти таке бачив, щоб ватажки розповідали ворогові про свої військові заміри? Мовчати треба. Мовчати, як мерцям, і таємно готуватися до бою. І якщо ти десь бовкнеш зайве слово, — сам, як Юда, зрадиш волю козацьку.
Бородавка почухав потилицю і щиро зітхнув:
— Ех, батьку! Та коли б я знав!.. Та хіба б я таке базікав? Та я шаблюкою був би зарубав кожного, хто на тебе пельку роззявив би.