Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
— За скільки? — спитав я.
І тут я подумав, пам’ятаючи життєву науку свого батька, що словенський селянин надто шляхетний, аби взагалі турбуватися про гроші й ціни. Мій двоюрідний брат Йозеф Бранко довго думав, а тоді мовив: «Двадцять три крони». Чому саме це число спало йому на думку, я не наважився спитати. Я дав йому двадцять п’ять. Він уважно перелічив, навіть не наміряючись повертати мені дві крони, дістав широку картату — червону з синіми кратами — хусточку і загорнув у неї гроші. І лише тоді, зав’язавши її подвійним вузлом, відчепив ланцюжок, вийняв з кишені камізелі годинник і поклав його на стіл разом з ланцюжком. То був важкий старосвітський срібний годинник, його накручували ключиком; брат не зважувався відчепити від нього ланцюжка, якусь хвилю він ніжно, майже віддано дивився на годинник, а тоді мовив: «Тільки тому, що ти мій брат у перших! Якщо даси мені ще три крони, забирай і годинника!» Я дав йому цілих п’ять крон. Але цього разу він повернув мені решту. Йозеф ще раз витягнув свою хусточку, довго розв’язував подвійний вузол, тоді поклав нові монети до попередніх, запхнув усе в кишеню штанів і щиро подивився мені у вічі.
— А мені й твоя жилетка подобається! — мовив я за якусь мить. — Я б теж хотів її купити.
— Тільки тому, що ти мій двоюрідний брат, — відказав він, — я продам тобі і свою жилетку.
І, не вагаючись жодної хвилини, він скинув піджак, відтак жилетку і подав її мені через стіл.
— Першокласна матерія, — мовив Йозеф Бранко, — та й ґудзики нівроку. Як для тебе, то я прошу за неї дві з половиною крони.
Я відрахував йому три крони і ясно зауважив у його очах розчарування, що тепер я дав йому не п’ять крон, а лише три. Здається, кузен засмутився. Він більше не усміхався, проте сховав ті гроші врешті-решт так само дбайливо і обережно, як і перше.
Тепер я, як на мене, мав усе, що слід мати справжньому словенцеві: старовинний ланцюжок, строкату жилетку, важкий, як камінь, поламаний годинник з ключиком. Більше я не міг чекати ні секунди. Я вдягнув усе те на себе, розплатився і замовив фіакр. Ним я підвіз свого брата до готелю «Зелений ріжок», де той оселився, і попросив його дочекатися мене ввечері. Я хотів заїхати за ним і познайомити зі своїми друзями.
Як годиться, аби щось робити й заспокоїти свою матінку, я вступив на правничий факультет. Звісно, я не вчився. Переді мною простягалося велике життя, різнобарвні луки, що їх аж ніяк не обмежували далекі небосхили. Я жив у веселому непогамовному товаристві молодих аристократів, серед верстви, що разом із митцями була мені найлюбіша в усій старій імперії. Я поділяв їхню скептичну легковажність, меланхолійну цікавість, злочинну недбалість, гордовиту пропащість — усі ознаки занепаду, що його тоді ми ще не добачали. Над келихами, які ми завзято перехиляли, вже схрестила свої кощаві руки невидима смерть. Самотній і старий, далекий і мов заціпенілий, проте близький усім нам і всюдисущий, у великій пістрявій імперії жив і правив старий цісар Франц Йосиф. Можливо, в далеких закутках наших душ чаїлися ті проблиски впевненості, що їх називають передчуттями, впевненості насамперед у тому, що старий імператор умер, і її посилював кожен новий день його життя; здавалося, що разом з ним умерла й монархія, проте не так наша вітчизна, як наша імперія, щось більше, ширше і вище за просто вітчизну. Хоча серце було пригнічене, ми легковажно жартували, відчуття приреченості на смерть змушувало нас безглуздо тішитися будь-яким виявом життя: вечірками, молодим вином, дівчатами, їжею, прогулянками, всілякими дурницями, пустими витівками, самовбивчою іронією, нестримною критикою, Пратером[7], чортовим колесом, ляльковим театром, маскарадами, балетом, легковажними залицяннями десь у закритій ложі Опери, пропущеними маневрами і навіть отими болячками, якими нас часом обдаровує кохання.
Можна було, отже, зрозуміти, що неочікуваний візит двоюрідного брата приємно мене здивував. Жоден із моїх легковажних друзів не мав такого кузенка, такої жилетки, такого ланцюжка, таких близьких стосунків із самобутньою землею казкового словенського Сиполя, батьківщини тоді ще не забутого, проте вже легендарного героя Сольферіно.
Ввечері я заїхав за своїм братом. Його лискучий сатиновий піджак справив на всіх моїх друзів неабияке враження. Мій кузен щось бубонів німецькою, сміючись, блискав своїми білими рівними зубами, увесь час за щось платив, обіцяв накупляти в Словенії жилеток і ланцюжків для моїх друзів і вдячно брав завдатки. Всі-бо заздрили мені тому, що я мав жилетку, ланцюжок і годинник. Всі вони залюбки купили б у мене самого брата, моє споріднення і моє Сиполє.
7
Великий громадський парк та зона відпочинку у Відні, витягнутий уздовж берега на 5 км. Назва парку походить від латинського слова «pratum», що означає луг.