Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Усі іспитовані зробили більше помилок, ніж було слів у тексті, тобто, конкретніш кажучи, понад сто, а це примусило комісію зобов'язати їх вивчати українську мову на курсах українізації. Зобов'язали, не зважаючи на особи — чи то була проста вчителька, чи „зав", — однаково всі мусили відвідувати одні з численних у місті курсів.
Оксана Роговенко вибрала курси при Січеславському мсталюрпйному інститут , і цей її вибір ще більше упевнив українізатора в наявності якогось зв'язку цієї нової вчительки з видатним партійцем Ліпшицем.
Не можна сказати, щоб самій Оксані Роговенко не було неприємно, що вона на цьому першому іспиті „провалилась". І вона пізніше запевняла тих, що були свідками цього „провалу", що це сталося якось видадково, бо вона, мовляв, ще й тоді прекрасно знала, що „папір" — це "бомага", "олівець" — „карандаш", „зшиток" — „тетрадь". Люди ввічі нічого не казали, а поза очі — не вірили. Бо де б вона могла раніш тих слів навчитися? Чи не в „московській" гімназії? А в „Сатані в бочці", в „На перші гулі" тих слів не було...
...Коли Оксана Едерше прийшла до своєї групи, вона ще раз не абияк здивувалася: у цій групі навчав товариш її молодих літ і земляк лататтянин Гнат Кутько. Але вияв цього здивування довелося їй відкласти на пізніше, бо вона спізнилася, а Кутько був зайнятий навчанням.
Бачила вона Гната давненько, та не було сумніву, що то був він: буряково червоне обличчя й кирпатий ніскартоплина, що його він сам (це в Лататті всі знали) не любив, і кучма чорного волосся — його гордощі. Залицявся й він до неї, та вхопив гарбуза. А як ще перед тим: він ходив „ночувати" до селянської дівки і трохи чи не „нагрішив" передчасно, йому йдовелось з тією одружитися, — її пізніше звав Галею...
Оксана сіла скраєчку, на першій від дверей лавці, приєднавшись до гурту статечних на вигляд слухачів, мабуть, професорів інституту. Ось один з тих слухачів, чорний, як циг„н, на прізвище Образ (так назвав його викладач) узяв читати свій переклад з російської мови — нарис „Першотрав-нева маніфестація". Читав, блискаючи золотим зубом у роті, ніби засвічував своє чорне обличчя.
— „Весна. На деревах порозпукувалися нирки..."
— "Нирки"?!
— А як?
— „Бруньки" „Нирки ' бувають тільки в людини та в інших живих тварин...
— А... „Порозпукувалися бруньки. На майдані біля церкви з позолоченими банями проходить маніфестація трудящих"...
— Як? Як? — перебив перекладача довготелесий, з начесаним на лисину порядком „внутрішньої позики" ріденьким волоссям і з неблимаючими в червоних обідках повік очима. — При чому тут „бані"? Церква — і раптом „бані"!
І киркнув на високій ноті, прокашлюючись.
Викладач пояснив, що в українській мові „баня" означає „купол". Але пояснення не дуже слухача задовольнило.
— Чудна якась ця українська мова, — уперто не здавався слухач, як пізніше Оксана довідалась, декан факультету кольорової металюрґії товариш Гербіл. — Церква — і раптом „баня"! У бані ж миються, паряться...
Оглянувся на решту слухачів, шукаючи підтримки, його підтримав декан фізико-математичного факультету товариш Баскій, біловіїй, з тушею й обличчям йоркшира чолов'яга, — підтримав, але з іншого боку: н'а його думку, сама згадка про церкву в тексті недоречна. Робітнича маніфестація — і церква!
Цим Баскін завдав клопоту вже й самому викладачеві. Бурякове його обличчя ще дужче почервоніло, черво'нява полилась по шиї, вуха просто горіли. Він, справді, необачно зробив, узявши текст із „церквою", довірившись упорядникові читанки „Червоні зорі". Він, поспішаючи, не прочитав уважно перш, ніж давати на переклад. Та й хто б міг подумати, що в першій радянській (радянській!) читанці буде „церква"! Але треба було викручуватись. Сказав, що й у революційном'у вірші радянського поета Павла Тичини сказано: ,,На майдані коло церкви революція іде"...
Але це пояснення та поведінка викладача були такі жалюгідні, що Оксані стало аж шкода сердешного земляка. Ра-зом із тим цей випадок ще дужче допоміг їй зрозуміти її власну перед „радвладою" провину, коли вона тримала в школі святого Миколая.
— „Довжелезними низками ідуть маніфестації..."
— А до чого ж тут „железними"? — зноів обізвався невгомонний Гербіль. — В оригіналі ж сказано „дліннимі рядамі", а не „железними"!
Кутько пояснив, сказавши заразом і про те, що „низки" тут також не на місці: треба — „лави".
— Дивно все таки, — пробурмотів незадоволено Гербіл і знов крикнув на високій ноті.