Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Перемітько глянув на свою молоду дружину і теж нічого не сказав, тільки очима повів у бік спальні. Пішли туди обоє.
Спальня — невеличка кімнатка, з одним вікном, тепер зачиненим віконницями знадвору; ліжко, килим на стіні, з витканим на ньому оленем; на нічному столику, під ніжно-блакитним шапчуком лямпа, а та лямпа м'яко осявала небесним кольором їхнє затишне кубелечко^. (Лямпу засвітила заздалегідь мати). Біла постіль, півприкрита м'яким; шовковим ліжником, а з-під ліжника визирали дві пухкі подушки.
Увійшовши обоє до спальні, стали в нерішучості. Потім Перемітько обійняв свою дружину за плечі, поцілував. Але й він, і вона розуміли, що тепер уже не так треба, що треба насамперед роздягтися. Гм... При світлі? І цілком роздягтися? Соромно якось обом було. Перемітько зняв тільки піджак і повісив на спинку стільця. А Рая все ще стояла в своїй пишній, як з лебединого пуху, весільній сукні. Перемітько взяв розв'язувати краватку, а потім раптом підійшов до лямь пи й погасив її. У темряві обоє почали мовчки роздягатись. Перемітько чув тільки, як Рая шелестіла сукнею, роздягаючись. Коли вже був роздягнений, знайшов у темряві сильветку-тінь дружини, торкнувся до гарячого тіла, що враз пройняло його нестримним бажанням... Не обійняв, а майже взяв на руки дорогу істоту й поклав, відгорнувши помацки ліжника, на постіль...
...Аде його молоденька дружина була тільки покірна, наче тільки скорялась примусові шлюбу. Він не так уявляв собі цю мить. Навіть розчарування відчув...
...Головна розпорядниця весільної церемонії — теща не поїхала наступного дня додому, не поїхала й третього. А потім1 так і присохла. Тільки через деякий час поїхала до Харкова забрати своє „барахло".
Очевидячки, інженер заводу ім. Петровськото, одружившися з сестрою директора того заводу, повинен був чимсь заплатити за зроблену йому ласку...
Цьому „посприяло" ще й те, Що незабаром після цього одружився й Маркел Мітяєв, і замість Раки, в Сисоєвім домі появилась нова господиня — Маркелова Фроська.
Про те, як Ліпшиць улаштував звільнену з посади сільську вчительку.
...Гнат казав, що Самсон Ліпшиць був закоханий у неї, признався якось йому „по секрету". Але чи міг тоді жид мріяти про попівну?
Стало Оксані на пам'яті: завжди чистенький, у блакитній гімназіяльній формі, Самсон Ліпшиць був „найпанськіший" серед лататтянських сереньошкільників, переважно селянських парубчаків, що трохи чи не в доморобному полотні ходили, бузиновим соком та дубовою корою пофарбованім. Революція ж тоді була вже в розпалі і, давши народові „землю й волю", не могла покищо дати йому більш-менш путящих штанів. Тільки такі, як Самсонів батько, ще могли по-старорежимному своїм синамі гімназіяльну форму справляти.
— Що значить? — казав старий Ліпшиць, знизуючи плечима й вивертаючи долоні до розмовника. — Разлі я ворог своїй дитині, щоб вона ходила, як старець?! Разлі я звєр?
Він мав у селі Лататті крамницю з „красним крамом", і ця крамниця давала йому змогу ото так „чистенько" своїх дітей одягати.
— „Знайшов, кому признаватись!" — посміхнулась подумки Оксана, згадавши, що й сам Гнат Кутько тоді до неї залицявся. Скористувався з того, що її тодішній ,наречений', а пізніший чоловік Василь Роговенко пішов у повстанці проти гетьмана. Гнат унадився був тоді ходити до неї додому, я Самсон зідхав потай, користувався випадковими зустрічами. Згадала один випадок. Якось у неділю розігналась вона була до Галини Сосипатрівни, самітної сусідки-вчительки, а назустріч — Самсон.
Поручкались, слово-два — і вже Оксана хотіла йти далі. Раптом Самсон як не зашаріється цегловими плямами по самі вуха
— Чому ти ніколи не хочеш постояти зо мною? Гербуєш?
І так жалюгідно скривився. А ніс іще дужче заокруглився. Великі його очі трохи чи не слізьми понялися.
— Ха-ха-ха! — зареготалася Оксана й побігла на веранду, до Сосипатрівни. її понесли крила: і Василь, і Гнат, і оцей Усі до неї залицяються, усі запобігають ЇЇ ласки! Ну й хай! Хай усі тільки на неї й дивляться, тільки її люблять! А Галина хай нидіє, стара дівуля...