Марина — цариця московська

Василій III збудував там у 1529—1532 роках знамениту шатрову церкву Вознесіння (на честь народження сина, майбутнього Івана Грозного). Водночас храм Вознесіння слугував також і сторожовою баштою на випадок татарських набігів: як тільки зчинялася колотнеча, з башти подавався тривожний сигнал. Удень димом, вночі — вогнем. Сигнал відразу ж передавався далі, й зрештою його вже бачили з дзвіниці Івана Великого у Москві.

І ось сторожа з дзвіниці Івана Великого у Москві (по суті, вже з Кремля) угледіла високі стовпи густого сизого диму, що змінилися вночі яскравим вогнем — у Москві, а в першу чергу у Кремлі зчинилася тривога: в Коломенському дим! В Коломенському темної ночі палає вогонь! А сіє означало одне: в Коломенському, біля воріт Москви, ворог. І паніка в душі царя Василія досягла найбільшої напруги: в Коломенському за сім верст од Москви Болотников! Усього лише за сім верст од столиці царства. Здавалось, лише диво може врятувати царя Василія.

І диво, що тоді врятувало царя Василія, — правда, лише на кілька лічених років, — таки сталося. А все ось із-за чого тоді — на порозі Москви, вже під її воротами, — програв Іван Болотников.

Перше: замість того, аби йти форсованим маршем на Москву (та й скільки там того ходу — сім верст!), Болотников раптом зупинився в Коломенському, давши таким чином змогу Шуйському передихнути, отямитись і перегрупувати свої сили. А зупинившись в Коломенському, Болотников, на безмежне щастя Шуйського, для чогось затіяв будівництво... острогу. Дався він йому! Але народний ватаг збудував його — а це ж час, дорогоцінний час, протягом якого цар Василій збирав сили! — зміцнив його деревом і валом — заради якої такої потреби? І засівши в тому острозі, замість того аби йти на столицю, до якої залишалися сім верст, почав слати до Москви та в інші міста грамоти, підбурюючи бідних проти багатих, менших проти знатних, та закликав цілувати хрест законному государю Дмитрію Івановичу, якого ніхто і в живі очі не бачив, а все це — слова, слова, що перетворювалися на словеса. Тоді як треба було діяти — сім верст до Москви! Жоден ватаг повстанців-бунтівників ще не підходив так близько до столиці держави. І Болотников цим не скористався, за що й поплатиться згодом і своїм життям, і життями своїх послідовників. І що з того, що ополчення його під Москвою зростало (себто були сили, щоб іти на Москву) — вже у передмісті столиці діяли загони переважно з холопів, що виділилися з його війська і своїми набігами — набігами, а не наступом! — тримали Москву в страсі та на осадному положенні.