Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Що не робив Василій для зміцнення своєї доволі розхитаної і слабкої влади, але все було марно. Мешканці Севських міст убивали царських гінців, а послані ним грамоти, не читаючи їх, привселюдно спалювали. Самого ж Василія оголосили безчесним зрадником, який замахнувся на істинного царя. Поволжя аж до Астрахані відмовилося визнавати його царем. Ширилися чутки про те, що цар Дмитрій врятований і вже веде боротьбу з узурпатором Шуйським, який незаконно позбавив його трону, сам усівшись на нього, тож під його прапорами збирається велике військо і перед у ньому веде Іван Болотников, який уже йде — хай тремтить тиран! — до Москви, і всі міста на його шляху без вагань визнають його владу. Лише Коломна спробувала було протистояти Болотникову і за це й поплатилася повним розоренням.
Василь Шуйський не знав де подітися у Кремлі. Особливо запанікував, коли біля села Троїцького — 50 верст од Москви! — царська рать на чолі з Мстиславським кинулась тікати і ледве врятувалася од повстанців.
22 жовтня 1606 року Болотников зупинився в селі Коломенському — 7 (сім!) верст од Москви!
Знаходилось воно на шляху з Москви у Коломну і, за легендою, було засноване мешканцями цього міста, які втікали од Батия. Вперше згадується в грамоті (заповіті) Івана Калити під 1339 роком. Від самого свого початку це була вотчина московських великих князів, потім царів. (Нині Державний художній, історико-архітектурний і природно-ландшафтний музей-заповідник, що розташований на південь од центра Москви і входить до Московського державного об’єднаного музею-заповідника Коломенське-Лефортово-Любліно-Ізмайлово.) В Коломенському казанському храмі знаходиться одна з найшанованіших в сучасній Росії ікон Богородиці — «Державна».
Василій III збудував там у 1529—1532 роках знамениту шатрову церкву Вознесіння (на честь народження сина, майбутнього Івана Грозного). Водночас храм Вознесіння слугував також і сторожовою баштою на випадок татарських набігів: як тільки зчинялася колотнеча, з башти подавався тривожний сигнал. Удень димом, вночі — вогнем. Сигнал відразу ж передавався далі, й зрештою його вже бачили з дзвіниці Івана Великого у Москві.
І ось сторожа з дзвіниці Івана Великого у Москві (по суті, вже з Кремля) угледіла високі стовпи густого сизого диму, що змінилися вночі яскравим вогнем — у Москві, а в першу чергу у Кремлі зчинилася тривога: в Коломенському дим! В Коломенському темної ночі палає вогонь! А сіє означало одне: в Коломенському, біля воріт Москви, ворог. І паніка в душі царя Василія досягла найбільшої напруги: в Коломенському за сім верст од Москви Болотников! Усього лише за сім верст од столиці царства. Здавалось, лише диво може врятувати царя Василія.
І диво, що тоді врятувало царя Василія, — правда, лише на кілька лічених років, — таки сталося. А все ось із-за чого тоді — на порозі Москви, вже під її воротами, — програв Іван Болотников.
Перше: замість того, аби йти форсованим маршем на Москву (та й скільки там того ходу — сім верст!), Болотников раптом зупинився в Коломенському, давши таким чином змогу Шуйському передихнути, отямитись і перегрупувати свої сили. А зупинившись в Коломенському, Болотников, на безмежне щастя Шуйського, для чогось затіяв будівництво... острогу. Дався він йому! Але народний ватаг збудував його — а це ж час, дорогоцінний час, протягом якого цар Василій збирав сили! — зміцнив його деревом і валом — заради якої такої потреби? І засівши в тому острозі, замість того аби йти на столицю, до якої залишалися сім верст, почав слати до Москви та в інші міста грамоти, підбурюючи бідних проти багатих, менших проти знатних, та закликав цілувати хрест законному государю Дмитрію Івановичу, якого ніхто і в живі очі не бачив, а все це — слова, слова, що перетворювалися на словеса. Тоді як треба було діяти — сім верст до Москви! Жоден ватаг повстанців-бунтівників ще не підходив так близько до столиці держави. І Болотников цим не скористався, за що й поплатиться згодом і своїм життям, і життями своїх послідовників. І що з того, що ополчення його під Москвою зростало (себто були сили, щоб іти на Москву) — вже у передмісті столиці діяли загони переважно з холопів, що виділилися з його війська і своїми набігами — набігами, а не наступом! — тримали Москву в страсі та на осадному положенні.